Форум м.Заліщики

Заліщики online. Відкритий проект

Перейти на головну сторінку проекту

Сьогодні: Нед липня 23, 2017 7:34 am

Часовий пояс UTC+03:00




Створити нову тему  Відповісти  [ 17 повідомлень ]  На сторінку Поперед. 1 2
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: О ПАМ’ЯТЕ! ЧОГО Ж ТИ ТАК БОЛИШ?
ПовідомленняДодано: Пон червня 20, 2016 10:18 pm 
Офлайн
Активний учасник форуму
Аватар користувача

З нами з: Сер грудня 04, 2013 12:58 pm
Повідомлень: 132
І, на закінчення - сумнів. Великий сумнів.

Вкладення:
колос 2016-06-10 05 щипавка рефера зб.JPG
колос 2016-06-10 05 щипавка рефера зб.JPG [ 39.97 Кіб | Переглянуто 802 разів ]

Якщо фігури Хмеля і Ясеня особливих думок не викликають- так, були такі, боролися, загинули, хоча можна було за кілька років пошуків знайти інформацію в Кошилівцях та Нагірянах, то зі Щипавкою складніше.
В одних джерелах це «Славко» без прізвища і імені, в інших- Гішка Стефан Григорович «Славко», ще в інших- просто «невідомий».
В переписці мені вказали на три ймовірні джерела- протоколи допитів Мирослава Гука, протоколи допитів Ілярія Сказінського, протоколи допитів членів сім’ї Мотичків, оперативні документи МДБ.

Клименко подає «Славка», як окружного референта СБ.
Ніколаєва- як члена техзвена.
У протоколі допиту Сказінського названий Гешка з Устя- Зеленого- «Вир». Двоє інших названі по псевдах «Хмель» і «Ясень»
Євген Гук- «Щипавка» згадується в оперативках МДБ- перейшов з Закерзоння разом з братом Мирославом
Савчин вказує, що «Щипавка» був у охоронній боївці Григора. Тобто був поблизу брата- в Товстому чи околицях, можливо і в друкарні. Але пише, що загинув «Щипавка» через рік після смерті «Косача».
Потрібні пошуки.
Потрібне підтвердження перебування саме Євгена Гука в друкарні(спростування Стефана Гішки) і його смерть, чи підтвердження версії перебування саме Гішки- «Славка» чи «Вира». Чи- «Славка»- з СБ, а не техзвена.

Раптове «просвітління» в пам’яті через 60-65 років- не доказ.

ЗАКЕРЗОННЯ – поширене найменування територій, населених українцями(русинами) на території Польщі. Походить від терміну «Лінія КЕРЗОНА»- лінія, яка ділить території з переважно польським населенням і території, населені переважно українцями і білорусами. І Мирослав і Євген- уродженці Закерзоння і до якогось часу діяли там.
Складається враження. що стаття набрана з кусків різних авторів.

На протязі однієї статті Гук росте від керівника друкарні до керівника РЕФЕРЕНТУРИ пропаганди окружного проводу.

Здається все.
На додаток- посилання на документи.
ДАТО.
– Ф. Р-3432. – Оп. 1. – Спр. 62. – Арк. 1–3 (протокол допиту Орисі Мотички); Арк. 4–7
(протокол допиту Мирослава Гука);
ГДА СБУ.
– Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 2. – Арк. 171 (протокол допиту Ілярія Сказінського);
Іщук О. Ліквідація органами державної безпеки УРСР підпільних типографій… – С. 19–21;
Бофони: грошові документи ОУН і УПА … – С. 57–60;
Мизак Н. За тебе, свята Україно / Н. Мизак. – Чернівці, 2000. – Кн. 2: Південне Надзбруччя
у визвольних змаганнях ОУН, УПА. Чортківський надрайон ОУН. – С. 160–161;
Олещук І. Герої боролися до кінця / І. Олещук // Нація і держава. – 2005. – 26 липня – 1 серпня;
Його ж. Вшанування пам’яті героїв, що полягли під час розгрому друкарні крайового проводу ОУН
“Поділля” ім. Ярослава Старуха-“Стяга” / І. Олещук // Шлях перемоги. – 2005. – 10 серпня.


Догори
 Тема повідомлення: Re: Пам'ять про нескорених
ПовідомленняДодано: Сер лютого 15, 2017 12:21 pm 
Офлайн
Активний учасник форуму
Аватар користувача

З нами з: Сер грудня 04, 2013 12:58 pm
Повідомлень: 132
Бофони: грошові документи ОУН і УПА
Авт.-упоряд. О. О. Клименко; За ред. В. М. Даниленка. – К.: Університет банківської справи Національного банку України, 2008. – 192 с., іл. ISBN 978-966-484-041-2

Текст майже аналогічний статті Клименка 2006р., але додано деякі обставини, прізвища.

Безпосереднім керівником друкарні був референт пропаганди Чортківського окружного проводу ОУН Мирослав Гук («Косач», «Старий», «В-16», «50-05», «І-606», «К-32» та «Д-27», мав також легальні документи на ім’я Мирослава Яворського). До операції «Вісла» М. Гук під псевдонімом «Григор» керував Перемишльським окружним проводом ОУН. Після прибуття в Україну він отримав призначення на посаду окружного референта пропаганди на Чортківщині замість «Зорича», який загинув 1946 р. «Косач» був не лише досвідченим організатором, а й художником-графіком, автором багатьох проектів робіт із повстанської тематики. Свої природні здібності художника він зумів розвинути, навчаючись на архітектурному факультеті Львівської політехніки, а потім керуючи технічною ланкою «Холодний Яр».
Окрім друкарні на теренах Чортківського окружного проводу ОУН, були ще дві мобільні технічні ланки, обладнання яких вміщувалось у двох валізах. Однією з ланок, під назвою «До зброї!», безпосередньо керував референт пропаганди крайового проводу ОУН Й. Поздик. Інша – ім. Петлюри (розташовувалась спочатку у Білобожницькому районі, а потім у Борщівському) була підпорядкована «Косачу» та надрайонному референту СБ Михайлу Ярчуку («Климу»).
Для реалізації своїх планів «Косач» за рекомендацією надрайонного есбіста «Клима» добрав здібного повстанця Володимира Гнибіду («Неплюя») з Борщівщини, який ще з дитячих років захоплювався різьбою по дереву, і дав йому завдання заготовляти грушеву деревину (після технологічної обробки її можна було використовувати для виготовлення дереворитів).
До цього «Неплюй» з весни 1947 р. очолював «техзвено» ім. Петлюри, яке опікувалося надрайонним провідником «Старим» та «Климом». На підпілля до своєї загибелі працював і старший брат «Неплюя» – Петро Гнибіда («Тарас»), який також знався в різьбі по дереву.
«Косач» та підпільники В. Вінтонів («Богдан», «Ясень»), В. Мельник («Хмель»), С. Гишка («Славко») і «Неплюй» налагодили випуск оунівської ідеологічної зброї – повстанських журналів «Хрін», «До волі», різнопланових летючок та відозв, які по конспіративних каналах зв’язку відправляли боївкам ОУН, що діяли на території Хмельниччини і Вінниччини. Ті, у свою чергу, намагалися поширити підпільні видання на Черкащину та Київщину.
Поряд із пропагандистськими виданнями для потреб повстанців, вони відновили випуск розробленого 1947 р. Кам’янець-Подільським окружним проводом ОУН безномінального бофона, який у варіанті 1949 р. набув форми номінальних – 50 і 100 крб., присвячених «Дню Української Зброї». На малюнку зображено атаку повстанців, які йдуть у бій під прапором, та наведені слова І. Мазепи: «Нехай вічна буде слава, що през шаблі маєм права». У горішніх кутах бофонів – дві дати: 1919 і 1949. Сюжет цього бофона органічно пов’язаний з однойменним публіцистичним твором Богдани Світлик (М. Дмитренко), опублікованому в часописі «Повстанець».
У тих важких умовах боротьби друкарню створювали буквально по крихті, з дотриманням вимог конспірації. Навіть незначний збій в її організації міг призвести до провалу. Бережанському надрайонному провіднику ОУН «Володимиру» вдалося розшукати 10 кг друкарського шрифту, який заховав його попередник «Юрко» в лісі біля с. Шумляни. Подав допомогу й крайовий референт пропаганди «Євген», виділивши кілька кілограмів шрифту із власних резервів.
Постачання друкарської фарби організував Чортківський районний провідник Григорій Кольба («Дарко»). Її купували в Чернівцях у спекулянтів. А провідник Копичинського районного проводу ОУН «Книш» у листопаді 1948 р. передав для друкарні 10 тис. крб., зібраних його людьми на бойовий фонд підпілля.
Окремі деталі для друкарських станків за кресленнями «Косача» замовили в селах Товстенького та Заліщицького районів. Згодом їх виготовили місцеві ковалі та столяри.
Місце для друкарні вибирали довго, адже йшлося про безпеку найгострішої зброї того часу. За рекомендацією підпільника «Хмеля», схрон побудували в господарстві Івана Мотички, жителя містечка Товсте, який працював завідувачем нафтобазою Кошилівської МТС. «Хмель» знав його не тільки як симпатика ОУН і свого односельчанина, а й довго та ретельно перевіряв останнього конкретними дорученнями. Мотичка час від часу давав притулок оунівцям, постачав підпіллю продукти харчування, гроші.
У радянських властей сім’я Мотички не викликала підозр завдяки, насамперед, біографічним даним. Господаря 1944 р. мобілізували в Червону армію, звідки 1945 р. звільнився через хворобу. Його дружина Марія Андріївна працювала ланковою колгоспу ім. Молотова, а донька Ореста, член ВЛКСМ, –коректором районної газети «Більшовицьким шляхом». У квітні 1948 р. Ореста Мотичко стала членом ОУН під псевдонімом «Ольга». Члени сім’ї Мотички не тільки допомагали підпільникам у конспірації, а й були позаштатними кореспондентами підпільних видань, оскільки володіли інформацією про соціально-політичну обстановку в районі.
Різьбярські роботи виконував підпільний митець «Неплюй», який водночас був керівником технічної ланки ім. Петлюри. Йому, як самоучці, спочатку було не під силу копіювати праці Н. Хасевича та П. Обаля. Про це можуть свідчити його перші невдалі копії 25 і 50 крб. бофонів «волинської серії». Однак за допомогою «Косача» він швидко опанував техніку виготовлення деревориту.
У цій друкарні 1950 р. виготовлено чотири однотипних грошових документи – 25, 50, 100 і 300 руб. та безномінальний бофон, що об’єднані темою «У Свято Героїв» і присвячені 12-й річниці від дня загибелі Євгена Коновальця.
Вони підкреслюють увесь трагізм становища підпільників.
На бофонах 25, 50, 100 і 300 руб. зображено тризуб у сяйві сонячних променів, до якого з обох боків тягнуться стрічки з написами: «Слава Україні» і «Героям слава!». Сонячні промені ніби висвічують центр малюнка, обрамлений своєрідною рамкою у вигляді серця. На передньому плані – могила повстанця з належними атрибутами: хрестом і вінком із дубового та лаврового листя, що символізують вічність і славу. Гілки берези, під якою могила, скорботно похилені. На задньому плані – ще одна могила. Ліворуч від рамки – три краплі сліз, що підкреслюють всенародне горе. Внизу малюнка – дата та номінал.

Вкладення:
бофони.jpg
бофони.jpg [ 176.07 Кіб | Переглянуто 442 разів ]


На передньому плані безномінального бофона, який реалізували населенню за 100 крб. (є відповідний напис олівцем на звороті), вміщено портрет Є. Коновальця у вінку. У горішніх кутах дві дати: «1938» і «1950», внизу під портретом ще одна дата «23.V», а далі напис: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш в боротьбі за неї».
Їх авторами були Чортківський окружний провідник ОУН М. Гук та підпільний митець «Неплюй», які передбачали свою долю.
У ніч проти 29 квітня 1951 р. неподалік с. Дуліби Золотопотіцького району оперативна група МДБ захопила «Косача» та есбіста «Клима». «Косач» устиг вихопити і кинути гранату, проте вона не вибухнула. На допиті вони змушені були розповісти про місце знаходження друкарні. А 2 травня в лісі біля с. Лещинці того ж району в засідку потрапив окружний провідник І. Сказинський («Крига»), котрий також повідомив усе, що знав про друкарню.
Працівники друкарні порушили підпільні вимоги конспірації. Замість того, щоб негайно покинути криївку до з’ясування ситуації з «Косачем», «Ясень» та «Хмель» три рази виходили на його пошуки, які закінчилися безрезультатно. Попри тривогу та невпевненість, вони все-таки повернулися в криївку, щоб зустріти там свою смерть.
7 травня 1951 р. емдебісти згідно з планом операції, розробленим заступником начальника відділу «2-Н» УМДБ старшим лейтенантом Свердловим та начальником Товстенького РВ УМДБ майором Биченко, зненацька оточили господарство Мотичків. Бійці військ МДБ знайшли вентиляційний люк криївки і запропонували оунівцям скласти зброю. Пролунало кілька пострілів та вибух гранати... Повстанці живими не здалися.


Догори
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему  Відповісти  [ 17 повідомлень ]  На сторінку Поперед. 1 2

Часовий пояс UTC+03:00


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: 2 і 0 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Перейти:  
cron

Працює на phpBB® Forum Software © phpBB Limited
Український переклад © 2005-2014 Українська підтримка phpBB