Агрегатор новин Заліщик в Інтернеті

Геральдика м.Заліщики

 

Джерело даної інформації:

 

Олег Клименко, Богдан Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини: - Тернопіль: "Воля", 2003. - 500с.

Будете бачити на прилавку - обов'язково купіть! Дуже цікава книга.

 

Заліщики, розташовані на лівому терасовому березі Дністра, відомі з документів від 1340 р. як королівське поселення, а пізніше - як власність Любомірських. У 1454 р. населений пункт вже належав магнату Теодорику Бучацькому.

Тоді Заліщики знаходились на землях села Дубровляни (Добровляни) і згадувалися під 1493 р. як окреме поселення під назвою Заліще. У зв'язку з розбудовою міста Заліщики це поселення отримало назву Старі. Назва “Заліщики” поxодить від міcця пpоживання його пеpшиx поcеленців “за ліcом”. Cело Заліщики з'явилоcь на земляx cела Дубpовляни (Добpовляни) як виcелок близько 1469 pоку, котpий був відомий під назвою Заліccя, у XVI cт. — Заліcще. Назва Заліщики зафікcована піcля 1578 pоку.

Міська печатка
1750р.

Первісна назва населеного пункту була Залісся, котра на початку XVI ст. уточнилася на Залісце, потім близько 1578 р. трансформувалася на Залісчики,а згодом - Заліщики. На деяких тогочасних документах зустрічається подвійний варіант населеного пункту. Зокрема назва "Zalesciki als Zalescze" зафіксована в матеріалах Теребовлянського гродського суду, датованих 1604 р. [2]

Великого лиха зазнавало населення від нападів турків, татар, які протягом XV-XVIІ ст. не раз перетворювали містечко в руїни. Протягом 1672-1699 рр. Заліщики перебували у складі Туреччини і майже цілком обезлюдніли.

Відродження зруйнованих населених пунктів відбулося шляхом оголошення свобід, тобто старожили, а також новоприбулі на кілька років звільнялися від панщини та інших феодальних повинностей. 1717 р. згадуються "Заліщики й інші слободи недавно засновані. [2]

Заліщики і Язловець, а також села Шутроминці, Берем'яни і Латач в середині XVIII ст. перейшли у власність до краківського каштеляна Станіслава-Августа Понятовського (1676-1762 рр.) — стрия майбутнього польського короля Станіслава-Августа. Містом і маєтками управляв його повноважний представник майор Оетикер - військовий товариш каштеляна на шведській службі, який розбудував місто, підняв його економіку. [4] 1754 р. Заліщики через каштеляна Станіслава-Августа одержали привілеї на проведення чотирьох ярмарків на рік. [5]

Станіслав-Август Понятовський був відомим тогочасним політичним діячем. У якості перебіжчика С.Лєщинського він примкнув до шведського короля Карла XII і брав участь у Полтавській битві, після якої втік до Туреччини, де посилено домагався оголошення війни Росії. Переконавшись, що Август II утвердився на польському престолі, Понятовський примирився з ним. Визнаючи необхідність реформ у країні, він згодом стає душею партії реформ, яку очолювала родина Чарторийських, до якої належала дружина Понятовського.[6]

Очевидно, того часу місто отримало і свій герб: "на червоному тлі міський мур із двома фронтонами та вежами, між якими з-за муру виходить золотий одноріг (Стислий опис доповнював малюнок: на зеленій землі срібна ратуша з вікнами та дверима червоного кольору). [7]

Деякі автори вважають, що на гербі міста зображена реальна споруда — мисливський замок Понятовських, а інші ототожнюють зображення з мальовничою ратушею XVIII ст. [8]

Герб міста середини XVIII ст.
(реконструкція Ю.Савчука)

В основі міського герба Заліщиків лежить власницький герб "Боньча", назва якого походить від латинського терміну "bontempo" — "в добрий час". Коментуючи його витоки, класик польської геральдики К.Нєсєцький підкреслив, що цей символ присутній у багатьох гербах шляхетських родів Великобританії, Франції, Італії та Сілезії. Він, з деякими сумнівами і застереженнями, вважав, що "Боньчу" приніс у Польщу з Італії ще на початку християнства Клеменс — єпископ Крусвіцький або Куявський, призначений на цю посаду папою Бенедиктом VII.

Класик російської гельрадики О.Лакієр назвав родоначальником роду Боньчіїв Мержа, який виїхав з Італії у 996 р. і прийняв прізвище Боньча, бо ж він звався Боніфацієм, а Боньча — це його скорочене ім'я. [9]

Між багатьма античними авторами, зокрема Плінієм, Еліаном, Солінусом й іншими, точилися суперечки щодо самого існування єдинорогів. Вони описують його так: "Цей звір подібний на коня не лише симетрією, але і розмірами, загривок більше схожий до оленячого; у нього один ріг довжиною два або три лікті, а хвіст як у кабана, ноги як у слона, але у бігові швідкістю він набагато випереджує слона . [10] Ці ж автори розповідали, що ще нікому не вдавалося впіймати живим дорослого єдинорога, хіба що дитинча, але для цього вони робили ось що: приводили до нього молоду гарно одягнену дівчину, побачивши котру, він забував про те, що є диким звіром, ставав лагідним, як ягнятко, і грався доти, поки не зморював його сон. Тоді із засідки виходили мисливці і вирізали йому ріг. Ріг єдинорога був чудовими ліками від усіх отрут. Вкинутий в отруєну ядовитими зміями воду він робив її безпечною. Не було жодного шляхетського двору, який би не мав рогів єдинорога, нерідко оздоблених золотом, з тим переконанням, що це справжні трофеї. Насправді це, як правило,були бивні слона або ж бивні морських ссавців та риб, зокрема нарвала. Деякі тогочасні дослідники сприймали єдинорога як казкову істоту, роблячи акцент на тому, що в природі існують лише носороги, зображення яких є в римських амфітеатрах.

У деяких гербах єдинорог буває пересічений золотим півмісяцем, і в лівій половині щита розміщені у вигляді трикутника три золоті зірки.

Таким чином, єдинорог в гербі Заліщиків поряд з мурами символізує волелюбність населення, його силу, міць та нескореність. Водночас розставлені акценти на християнську традицію: ріг - символ очищення.

Як свідчить печатка від 1750 р., герб міста вживали ще до офіційного надання магдебурії.

Після смерті 30 серпня 1762 р. краківського каштеляна Заліщики одідичів майбутній король Польщі Станіслав-Август. У 1766 р. місто отримало магдебурію з правом проведення 4-и денного ярмарку в день Святого Марека і стало королівським. Король управляв ним через свого довіреного Кенігсфельда, колишнього майора російської армії Рєпніна.

Близько 1766 р. до Заліщиків прибули перші німецькі переселенці, запрошені польським королем Станіславом-Августом для роботи на щойнозбудованій, одній з найбільших у Галичині, мануфактурі по виробництву тонкого сукна. [12] Заліщики не раз потерпали від війни і стихійних лих. У 1769 р. несподівано до міста увійшли турки, які його пограбували, а 1770 р. у небі з'явився недобрий знак — червона комета, яка у серпні того ж року "принесла морову пошесть». [12]

В історичному аспекті Заліщики нічим не визначалися за часів старої Польщі, оскільки повітовим центром був тоді Червоногород.

Своїм значенням Заліщики завдячують Австрії, бо тоді, за староства Хаусегера, місто стало своєрідним мостом між Галичиною та Буковиною, центром торгівлі, і його почали називати "Великими Заліщиками". [13] Водночас в тінь відійшли не тільки Червоногород, але й Устечко, що раніше зв'язувало Покуття з Поділлям. Про тогочасний економічний розвиток міста можуть красномовно свідчити і розкішно оформлені цехові печатки.

Цехові печатки XVIII початку XIX ст.
(з фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею)

Слюсарного цеху (1817 р.)

Цеху з виготовлення кінської упряжі
(1802, 1778 рр.).

За Шенбрунським перемир'ям з жовтня 1809 р. по червень 1815 р. місто Заліщики і Заліщицький округ, що входили в адміністративно-територіальну одиницю "Тернопільський край", належали до Російської імперії. Однак влітку 1815 р., згідно з рішенням Віденського конгресу, Тернопільщина знову повертається до Габсбургської монархії. Як свідчать сфрагістичні матеріали, від того часу самоврядування Заліщиків, принаймні до початку 60-х років XIX ст., втратило свою ідентифікаційну ознаку — герб зразка 1750 р.

Натомість на міській печатці вкоренився стандартний для імперії двоголовий орел.

Герб Заліщиків

На початку XIX ст. Заліщики з маєтком 4000 моргів ґрунту, ґуральнями і млинами належали Марціну Яніцькому. Заставлену ним посілість набув у 1808 р. єврей Ігнацій Бруніцький (справжнє ім'я Ісаак Брунштейн). Під час Наполеонівських війн він поставляв продовольство для військ, а також коней у Баварію, за що нажив великі капітали і отримав баронський титул. Однак цей титул в Австрії не визнавався. Але трапився сприятливий випадок. Цісар Франц II вирішив об'їхати свої східні володіння і маршрут його пролягав через Краків— Львів—Тернопіль до Чернівців. Зупинився він постоєм у Заліщиках. У 1829 р. Ігнацій Бруніцький отримав офіційне визнання баронського титулу Австрійської імперії. Він став одним з найбагатших людей Галичини, власником трьох великих ключів: Угриньківського, Заліщицького і Підгірського. Ігнацій мав чотирьох синів і трьох доньок. Найстарший син Герман — дідич ключа Плазова (біля Любачова) був одружений з Розалією Жигельською, мав восьмеро дітей, з яких донька Людвіка у 1828 р. вийшла заміж за Якуба Турнава — дідича дібр під Добчицями. Онук Якуба і Людвіки — Август Турнав одружився з дідичкою із Заліщиків Стеллою Ватман-Мелькампф-Белью, яка, у свою чергу, була онукою брата Аюдвіки — Яна-Антонія Бруніцького.

Август Турнав був австрійським полковником. У 1920 р. він отримав у спадок від своєї тітки маєток у Пшеворську, тому постійно проживав у ньому аж до своєї смерті. У Стелли та Августа Турнавів було двоє дітей — Клотільда та Готфрід. Клотільда вийшла заміж за відомого краківського лоринголога Євгеніюша Классена (з роду Бруніцьких), а Готфрід студіював рільництво у Ягеллонському університеті. Після смерті матері у 1938 р. успадкував її власність у Заліщиках. На початку Другої світової війни Готфрід зумів дістатися до Великобританії, де у якості офіцера королівських військово-повітряних сил закінчив війну. Останній дідич Заліщиків помер в Англії у 1978 р. [14]

Старий герб з єдинорогом з'являється у діловодстві Заліщиків лише у 1867 р., коли місто стало центром повіту, і продовжує своє існування, але з 1929 до "золотого вересня" 1939 р. у новому декоративному картуші.

У 1895 р. через Заліщики пройшла залізниця Тернопіль— Чернівці—Станіславів, що сприяло подальшому розвитку торгівлі. Виробники сільськогосподарської продукції дістали можливість вивозити збіжжя у промислові райони Австро-Угорщини. У цей час уосібнюється громада залізничної станції Заліщики, яка приймає у якості емблеми типову для тих часів композицію зі снопа, серпа, кіс, граблів та інших сільськогосподарських знарядь.

Печатка громади залізничної станції
Заліщики (кінець XIX ст.)

У період Першої світової війни і окупації Заліщиків російськими військами міське самоврядування вживало звичайну печатку "без геральдических излишеств".

Міська печатка часів Першої світової війни
(російська окупація)

За радянських часів, в середині 70-х років, Заліщики отримали доволі виразну емблему, щоправда не узаконену документально, в основі якої лежала ідея моста, побудованого у 1938 р., що з'єднує Галичину і Буковину (У наш час ідея моста реалізована на банкнотах нової європейської валюти євро. На усіх номіналах паперових грошей можна побачити різні види і тисгш мостових споруд, які символізують єдину Європу) . Проте прогресивну думку нанівець
зводили деталі: барви національного прапору УРСР, колоски пшениці і т.п.

Проект міського герба

Нові символи міське самоврядування до цього часу не прийняло. Разом з тим, на місцевій суверенній продукції фігурує герб Заліщиків 1929 року з доданими до його картуша ламаними лініями, які, очевидно, символізують ріку Дністер.

Література

1. Сіреджук П. Першовитоки. — С. 14.

2. Там само. — С. 20.

3. Крикун Н.К. К вопросу заселения Подольского воеводства в конце XVII B.//Annales universitatis Mariae Curie — Sklodowska-Lublin, 1968. - S. 134.

4. Stownik geograficzny. - T. XIV. - S. 346.

5. Schwarty J.Zalesczyki і Okolica. — S. 21-23.

6. Большая энциклопедия. — Т. 15. — С. 450.

7. Strohl H.-G.Stadte- Wappen von Osterreich-Ungam. — P. 81.

8. Schwarty J.Zalesczyki і Okolica. — S. 53; Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України. — С. 145.

9. Лакиер А.Б. Русская геральдика. — С. 260.

10. Niesiecki К. Herby у familie rycerskie, tak w koronie jako у Wielkim Xiestwie Litewskim. — Lwow, 1728. ~ S. 142-143.

11. Lepucki H. Dzialnosc koloniacyjna Marii Teresy і Jozefa II w Galiciji 1772-1790. - S. 129.

12. Schwarty J. Zalesczyki і Okolica. — S. 25.

13. Там само. — С. 25.

14. Turnau E. Zaleszczyccy Baronowie.// Cracowia Leopolis.- 1 (29) 2002. - S. 1243.

Пошук

Система Orphus