В майбуття - із колиски століть

І знову їдемо в Садки. Увага до цього села зумовлена, перш за все, зустрічами з цікавими людьми. Садківчани чудові, працелюбні і патріотично налаштовані, співучі й творчі, звідси походить коріння відомих співаків, солістів Національної опери, заслужених артистів України братів Приймаків, тут на сільській сцені заяскравів талант юної зіроньки – Романа Сасанчина – переможця конкурсу «Голос Країни. Діти». А є ще в Садках творчі особистості, котрі з дитинства закохані в римоване слово, рідну мову. Це вчителька місцевої школи Ганна Рибцуник.

Але цього разу Садки запросили журналістів на свято, приурочене Дню народження свого села. Відбувалося воно на подвір’ї школи, поруч з якою – стадіон. Тут громаду і гостей зустрічала сільський голова Марія Драган.

Вигравали музики, підтанцьовувала молодь, неабияк раділа святу дітвора. Кожен з них серцем прикипів до сцени, де готувався до виступу сільський церковний хор православної і греко-католицького храмів (керівник Марія Попадин), які виконали «Молитву до Божої Матері», Духовний гімн, «Йшли селом партизани», за участю священнослужителів Івана Полевого, Володимира Стуканця та уродженця Садок отця Ігоря Матіяка.

Рідному селу прозвучали музичні присвяти у виконанні народного аматорського гурту «Садківчанка», «Село моє рідне, колиско моя». Пісенно-дивовижний світ цього колективу особливо заяскравів національним колоритом, і вабить до себе теплом людських сердець.

У Садках й минулого року відзначали День села, перша писемна згадка про яке датована 28 серпня 1469 року. Тоді його очільниця більш торкнулася історії заснування Садок, героїчного минулого односельчан, котрі віддали своє життя в боротьбі за незалежність. Що нового можна виокремити з життєпису цього мальовничого, духовно-багатого села цьогоріч?

Доробок скромний, однак Марія Михайлівна поділилася ним із громадою: «Найперше, в Садках народилося 8 діточок, зареєструвала шлюб тільки одна пара – Василь Толуб’як та Іванна Драбик. Було названо й подружні пари, які в мирі та любові прожили 50 і більше літ. Це сім’ї Богдана Ягнича, Дмитра Савоцького, Дмитра Слободяна, Андрія Тимчука, Павла Рудика. З болем у серці було названо й іншу цифру, яка торкнулася садківчан: за межу вічності відійшло 17 односельчан. Село вшанувало їхню пам’ять хвилиною мовчання…

Марія Михайлівна окреслила шлях села в прийдешнє через колиску століть.

Є цінності, для яких в нашому серці завжди знайдеться вільний куточок. І серед них – відчуття отчого дому, фундамент упевненості в майбутнє, ота невидима ниточка роду і родоводу нашого. І побувавши в рідному селі, у батьківській хаті, ти наче заново народжуєшся. Тут все таке дороге і рідне, і ти, вже будучи дорослим, стаєш, наче мала дитина.

Бо все набуває притягальної сили, уявлень про красу і зручність, виплеканих і доглянутих батьками. Тому бодай раз на рік кожна людина має це відчути, а, отже, треба приїжджати у своє село, де ти народився, і все найкраще в дитинстві і юності пов’язане з рідною місциною. Через роки заглянути в те рідне люстерко, аби побачити, усвідомити, помітити, збагнути. А найцікавіша гостина справді у рідному батьківському домі, у своєму селі. Це, очевидно, кожен розуміє, тому на свято в Садки прибули уродженці села, які нині мешкають у Тернополі, Городенці, Чернівцях, Чорткові, Коломиї, Заліщиках. Приїхали до рідної домівки, до отчого села. І хоч дороги в ньому і до нього невпорядковані, але кожен куточок викликає дорогі серцю спогади. А в них постають люди, ті, кого вже немає поряд: хтось пішов за Межу, інші – почужиніли. Але рідні вулиці, церковця, школа, клуб – все тут…

Шкода, що про ці почуття, про отчий дім і рідне село ніхто з гостей не встиг обмовитися. Але ж тут і джерела нашої мови, любі погляду картини природи, найрідніші люди і правічні народні цінності – вишивані сорочки, рушники, костюми. Власне, по цих узорах уже впізнаєш село і людей.

«Дякую всім, хто в цей день тут, з нами, низький уклін за вашу присутність», - щиро звернулась до односельчан та гостей Марія Драган.

Свято продовжилось у концертній програмі, яка зібрала і поєднала самоцвіти багатьох поколінь. Пісні лунали над селом, зворушували своїм чистим мелодійним співом, народжували світлі почуття в плані спадкоємності поколінь. Адже молодь приймає естафету творчого натхнення, горіння і несе їх далі, відтворюючи наше минуле і глибоко шануючи нинішнє.

Радо вітало село сестричок Ягнич, які виконали «А в нас синє небо, жовте поле», «Мамині яблуні» - заспівав сільський гурт.

Концертна програма була насиченою і урізноманітненою, цікавою і успішною, композиційно вдалою. Але в село напередодні завітали брати Приймаки. І сам Всевишній велів їм заспівати для своїх односельчан.

Які ще митці з нашого краю подарували своєму народові стільки пісенних перлин?

Селянські сини Павло і Петро на своєму життєвому шляху удостоєні творчих злетів. Але, очевидно, є на них співоча Божа мітка. І дарують вони велику радість людям своїми піснями.

Колись в одному з інтерв’ю Петро Приймак зізнався: «Без своєї України ми не змогли б гарно співати». Але дорога до пісні починалась для них в рідних Садках і вони пам’ятають про це. У той день брати виконали «Світе мій», «Дивлюсь я на небо» і «Марічку».

Привітавши своїх односельців-земляків зі святом села, бажали всім мирного неба, діточок багато і здоров’я міцного.

«Думками ми линемо до рідної батьківської хати, навіть будучи так далеко від неї», - мовили на завершення.

…Подвір’я школи по обідній порі, налите сонцем і піснями, враз похмарніло, над селом висів дощ – такий довгоочікуваний і бажаний, адже спека стояла неймовірна. На жаль, рясний густий дощ завадив завершити свято, а в програмі його планувався виступ Романа Сасанчина, добре знаного нам з пісенного конкурсу «Голос країни. Діти». Хлопчина навчається у Львівському ліцеї при консерваторії. Працює над собою. На жаль, в той день село не почуло його пісень. А може Ромчик - це теж майбутній митець сцени. Адже поки-що цей час для нього наука, але він уже побував у п’яти країнах Європи. А шлях до великої сцени – такий тривалий.

Ось таким ми побачили свято села Садки – із своєрідним захопленням цікавими людьми, які творять його історію, його майбутнє, а, отже в перспективі - і його розквіт…

Ольга Личук

Світлини Ігоря Іванського

(Заліщицька районна газета «Колос» № 61-62 (8597)
від 18 серпня 2017 року

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus