ТАК СТВЕРДЖУЄ КЕРІВНИК СТ «АГРОБУД» ЯРОСЛАВ ВАЦИК, ЯКИЙ ОЧОЛЮЄ ПІДПРИЄМСТВО ЧВЕРТЬ ВІКУ.

Доля дарує кожному з нас можливість утвердитися в житті, розкрити закладені природою здібності, проявити себе як особистість, врешті, просто засвідчити звичайні людські якості добропорядності, уваги до інших і турботи про них. Але успіху досягає той, хто наполегливо працює на професійній стежині, особисті знання поєднуючи із знаннями колег, шануючи їх і підтримуючи, цінуючи справедливість, добро і людську гідність. Саме ці риси допомагали утвердитися Я.С.Вацику як керівнику СТ «Агробуд», який вже 25 років очолює будівельний колектив, завоювати повагу серед жителів району, які вже п'ятий раз обирають його депутатом районної ради.

ПЕРШИЙ ХЛІБ МОЛОДОГО СПЕЦІАЛІСТА
Для Ярослава Вацика Заліщики - рідна домівка, тут він народився, закінчував середню школу, отримав першу путівку в життя, у районній будівельній організації здобував перші ази професійної майстерності.

- Здобути фах будівельника, це, Ярославе Станіславовичу, мрія Вашого дитинства?

- Навчаючись у школі, я мріяв стати археологом - дуже любив історію. Але в десятому класі до нас у школу приїхав викладач із Чернівецького будівельного технікуму і так цікаво розповідав про будівельну спеціальність, що я вирішив поступати у цей навчальний заклад, крім того, мій дід Володимир Теодорович і батько Станіслав Володимирович мали безпосередню причетність до галузі будівництва. Батько працював у міжколгоспбуді, ремконторі, домоуправлінні, дід був відомим у Заліщиках майстром, пічником, муляром у міжколгоспній будівельній організації. Навчаючись у технікумі, у ремконторі я виробничу практику проходив - і досі пам'ятаю добрі уроки наставника Дмитра Гнатюка, професіонала своєї справи, доброї людини. Від нього навчився і наряди оформляти, і на феліксі рахувати (тоді здебільшого використовували рахівницю). Після третього курсу технікуму відслужив армію, тож у міжколгоспбуд прийшов на роботу вже у 22 роки. Перша професія - диспетчер по транспорту, за ці два місяці я вивчив специфіку підприємства, влився у колектив. А вже у червні став майстром комбікормового заводу, найбільшого об'єкта тодішньої будівельної організації. Пам'ятаю, у перші дні монтували блоки із кранівником Лукою Шипітком (він і досі працює у нашій організації). Можливо, не довіряючи молодому спеціалісту, він сказав: «Завтра будемо розбирати». Але роботу ми виконали вчасно і якісно. Потім будували школу у Дзвинячі, проводили реконструкцію пташника на птахофабриці. Два роки я працював майстром, а потім став виконробом - як називають в армії, ще одну личку додали до погонів.

- До того, як очолити будівельну організацію, Ви пройшли чимало виробничих сходинок. Що використали з попередньої роботи у подальшій діяльності керівника?

- Робота майстра навчила мене спілкуватися з людьми, поважати їхню думку, прислухатися до неї. А це для майбутнього керівника багато значить. Я навчився читати креслення, правильно організувати виробничий процес. Це був перший хліб для молодого спеціаліста. І ще переконався, що потрібні знання, про це говорив іншим. Коли працював виконробом, помічником у мене був Богдан Дмитренко, переконав його поступити у будівельний технікум. До речі, із викладачами Чернівецького будівельного технікуму я дружу до сьогодні, цей навчальний заклад закінчували і мій син, і племінник. Бажаючи продовжувати навчання, у 1975 році поступив в Одеський інженерно-будівельний інститут. Через рік мене запросили на роботу у відділ капітального будівництва управління сільського господарства - працював спочатку головним інженером, потім начальником відділу.

ПІДХІД ДО СПРАВИ - ГОСПОДАРСЬКИЙ
День 18 грудня 1983 року став новою сторінкою у трудовій біографії Я.С.Вацика. Тоді його представили працівникам МБО як керівника цієї організації. З того часу пройшло 25 років - змінювалась назва фірми (ПМК-7, райагробуд, СТ «Агробуд»), форма власності (із колективної на приватну, із розпаюванням частки майна на працівників), але колектив був стабільний, домагався кращих виробничих результатів не тільки в області, а й в Україні. Навіть у період економічних негараздів, які скоротили обсяг робіт в інших районах, Заліщицьке СТ «Агробуд» залишилось на «плаву». Зберігся колектив, люди мають роботу, працює будівельна організація. А діяльність керівника характеризує господарський підхід до справи, самодисципліна і вимогливість до підлеглих.

- Перші кроки для керівника, мабуть, найважчі - знайомство з колективом, різні нюанси виробничих процесів. Ярославе Стані-славовичу, не страшно було очолити організацію, яка на той час стала збитковою і мала чимало проблем?

- Людей у міжколгоспній будівельній організації я знав - працював там раніше, та й очолюючи відділ капітального будівництва, співпрацював з ними. Проблем було багато, але завдяки правильній організації праці, дисципліні ми вже за грудень виконали план. Успішно проводили роботи навіть взимку. На початку 1984 року будували корівник у Бедриківцях, позакривали вікна, двері, встановили теплогенератор і взимку зробили всі внутрішні роботи. Важливими були об'єкти - Зозулинська та Дорогичівська школи. Приємно згадати, що Зозулинську школу збудували менше як за рік, робочою силою, як і на спорудженні дитячого садка у Новосілці, допомагала колгоспна будівельна бригада. А от Дорогичівську школу будували аж 5 років - нерегулярно поступали кошти на цей об'єкт. Про кожен із 25 років роботи керівником можу сказати - він був успішним, організація працювала прибутково.

- Кажуть, що один у полі не воїн. Веду це до того, що який би керівник не був енергійний та ініціативний, без допомоги колективу він не досягне успіху...

- Саме так, колектив - моя міцна опора, ціную людей працьовитих, сумлінних, ініціативних, спеціалістів своєї справи. Коли я прийшов на роботу, змушений був сам вирішувати багато фінансових питань, кожен день починав з відвідин банку. Коли запросив на роботу головним бухгалтером Д.М.Романка, вирішення фінансових проблем взяла на себе бухгалтерська служба. Протягом двох років, коли я очолив колектив, прийшли на роботу Олексій Бобик (працював начальником ПТВ, потім головним інженером), після закінчення вузу - Богдан Лопушинський (зараз заввиробництвом, а починав на підприємстві робітником), майстри Ярослав Клочко, Федір Лендел. Ми всі були майже одного віку, здружилися, довіряли один одному. Понад три десятки літ працюють в організації інженер Надія Горбенко, теперішній головний бухгалтер Ганна Горбач. І зараз сумлінно трудяться кранівник Лука Шипітко, екскаваторник Мирослав Гук, водій Іван Макарик та ін. Наша будівельна організація славилась родинними династіями - Романюків, Кузьмуків, Філіп'юків.

- Ярославе Станіславовичу, що найбільше цінуєте в людях?

- Порядність. Ця риса характеру повинна бути головною в кожної людини, проявлятися і у звичайних людських стосунках, і при виконанні службових обов'язків.

БАТЬКИ - НАЙБІЛЬШИЙ АВТОРИТЕТ ДЛЯ СИНА
Зразком такої порядності для Ярослава Вацика були батьки - Калина Миколаївна та Станіслав Володимирович. «Батьки для мене - найбільший авторитет, - говорить Ярослав Станіславович. - Вони нас із сестрою Галею дуже любили, але не балували, в сім'ї завжди були порядок і дисципліна». А ще навчали батьки сина і дочку ніколи не байдикувати, самі будучи прикладом працелюбності, трудились від зорі до зорі. Батько вже відійшов за межу Вічності, а мати, хоч вже поважного віку - 89 на порі, але досі рухлива, жвава не звикла сидіти без роботи. У роки юності Калина Миколаївна була активною учасницею товариства «Просвіта», і зараз зберігає фотографію заліщицького хору, учасницею якого була і з яким виступала у Львові, у 1942 році. Дід Володимир Теодорович став першим головою профспілки міжколгоспної будівельної організації. Ярослав Вацик гідно продовжує активне громадське життя родини.

- Під час чергових виборів на окрузі, де Ви балотувались і отримали перемогу, було 6 претендентів у депутати. Виборці Вам довіряють, чим їх «підкорили»?

- Найперше, депутат повинен мати слово, пообіцяв - має бути зроблено. Згадую свою першу каденцію, коли балотувався у Дуплиськах. Пообіцяв, що побудую там клуб. Мені не дуже повірили, бо фундамент вже 18 років як був закладений, вже й порозсипався. Але наша організація не тільки побудувала клуб, ще й лазню спорудили. Друга головна риса - людяність. Треба любити людей, рідну землю, кожному прагнути допомогти.

У керівника СТ «Агробуд» Я.С.Вацика і службових, і громадських обов'язків дуже багато, вільного часу обмаль. Та все ж, коли він випадає, любить з сім'єю, з добрими друзями - родинами В.Цимбалюка, М.Касперовича, В.Глови відпочити на природі. Домашній затишок дарує дружина Галина, вдвох із нею радіють трьом онукам, які подарували дочка Ліда і син Любомир. Славчику і Яночці вже 11 років, наймолодшій Марточці лише 2 виповнилось. Найбільше щастя для дідуся, коли обнімають його своїми рученятами і промовляють: «Ми для тебе найкращі, найлюбиміші, Найрідніші». Тоді і втома миттєво зникає, і радість, яка струмує з дитячих оченяток, додає нових сил, енергії.

 

Галина Корчевська
Газета "Колос"