У неволі опинилося подружжя Левицьких, яке привело в цинічну пастку 105 потерпілих у зв'язку із втратою заощаджень. Найменша сума - тисяча гривень, найбільша — сто тисяч з лишком... Для потерпілих - це справжня життєва драма, адже більшість їх, очевидно, відмовляли собі в багатьох благах, живучи в злиднях, в бідності, економлячи гроші на «чорний день», ще на важчі періоди свого життя...
Винними в цій історії виявилися заліщани Алла та Іван Левицькі, які а ініціативи глави сім'ї «створили кредитну спілку, маючи на меті при цьому, як свідчить витяг з обвинувального висновку по кримінальній справі, - не виконання статутних завдань щодо залучення заощаджень для взаємного кредитування членів спілки, а провадження незаконної діяльності, пов'язаної із заволодінням грошових коштів громадян шляхом обману та зловживанням їх довірою».
Ще в 1991 році Іван Левицький разом із знайомим їздили на навчання щодо діяльності та розвитку кредитних спілок. А 2002 року, коли вони в Україні почали створюватись, вирішив й сам стати ініціатором цієї справи, оскільки мав знання, отримані в Австралії. Підключив до цього своїх знайомих — Й.Небесьо з Теребовлі, Д.Юрчишина із Заліщиків. Ними трьома й було створено кредитну спілку «Сідней плюс» - назва походить від назви міста в Австралії, де Іван побував на навчанні. На той час, згідно законодавства, необхідно було для створення спілки понад 50 осіб, а тому запропонували стати її членами родичам, знайомим - загалом 57 осіб, а також Аллі із сином.
У червні 2002 вже відбулися установчі збори, затверджено статут, засновницьку угоду. На постійну роботу до кредитної спілки перейшла із бухгалтерської посади відділу з питань освіти РДА й Алла Левицька. Здавалось би, все відбувалося в законному руслі. Люди потягнулися вервечкою до цієї кредитної спілки, бо тут обіцяли шалені відсотки - 36 річних, не вбачаючи для себе в цьому ніяких ризиків, навпаки - раділи з того, що нічого не робивши, можна отримувати значні гроші. Однак шахрайство подружжя, розпочавшись із злочинного наміру, знайшло своє відображення уже з перших кроків їх до мети. Найперше - то були сфальшовані протоколи при створенні кредитної спілки «Сідней плюс» (так екзотично загадково назвали її Левицькі) та її спостережної ради, головою якої Іван Васильович призначив себе, а головою спілки - Аллу Григорівну.
Широчінь комбінаторського задуму Івана Левицького без перебільшення дорівнювала хисту великого Остапа Бендера, бо й мрії про Ріо та золоті пляжі Капакабани були тотожними. Але й вони залишилися б недосяжними, якби не бухгалтерські навики його і дружини. Поєднавши злочинні наміри та рожеві мрії з фаховими здібностями і жіночою привабливістю, злочинці взялися за реалізацію задуманого.
Протягом п'яти років Алла з Іваном, звабивши людей високими відсотками депозитів (від 24 до 36 процентів), поклали на рахунки кредитної спілки «Сідней плюс», грубо кажучи, мільйони «Капусти», тобто і баксів, і гривень. Але ті гроші не працювали на вкладників, а тільки на злочинне подружжя. За кошти довірливих людей Іван Левицький купував комбайни «Джон Дір-2066», «Славутич», легковий автомобіль «Renault сlіо», вантажні автомобілі КамАЗ-5320, МАЗ-500, кукурудзозбиральні жатки ПКС-6, приставки для збирання соняшнику тощо.
Не зумівши по-господарськи належно розпорядитись цією технікою, аби вона давала прибутки для сплати відсотків по вкладах заліщанців, та завинивши спілці «Сідней плюс» більше мільйона гривень готівкою, під тиском вкладників І.Саїна, В.Богуцького, П.Федіва, та інших, котрі вимагали негайного повернення своїх депозитів та відсотків за користування ними правлінням спілки «Сідней плюс», Іван Левицький 27 березня 2007 року виїхав у Варшаву, де працював на фірмі до жовтня цього ж року.
Заробітчанство на теренах польської столиці ніяких дивідендів Іванові Левицькому не принесло, та й - складається враження, що не за великими прибутками їхав голова спостережної ради КС «Сідней плюс» за границю, а - швидше — тікав від вкладників та ревізійних комісій, що зачастили в кредитну спілку. Але ж... від закону ховатися важко, бо як би ниточці не витися - кінець клубочку буде. Для очільників спілки - подружжя Левицьких — він виявився безславним: їх заарештували.
Не допомогли переховування від вкладників та представників правоохоронних органів ні в Городенці, ні в Сумах, де проживають рідні Івана та Алли. 11 жовтня 2008 року карні «браслети» замкнулися на руках Івана, а до місяця (5 листопада) - і на руках Алли, котру знайшли уже на квартирі львівської подруги.
В порядку чисто людської моральності зазначимо, що «західняк» Іван (уродженець Городенки) і «східнячка» Алла (уродженка Сум) - два чоботи пара. З однаковою цинічністю підходили обоє і до пенсіонерів (приміром, покійної уже Р.Дудчак), і до молодих спеціалістів (І.Горук), чи - скажімо — колег по роботі, або ж навіть представників КРУ. Обманутих людей виявилося десятки, а привласнених грошей -мільйони гривень. Для уявлення читачеві - звідки взялися мільйони - наведемо тільки деякі суми окремих вкладників КС «Сідней плюс», гроші яких привласнило подружжя бухгалтерів: Й.Денис (внески дочки й зятя) - більше 109 тис.грн., сім'я Степана Зятика - 87 тис.грн., М.Василькевич - 108 тис.грн , О.Войчишин - понад 100 тис.грн., І.Мартинюк - 85тис.грн., І.Саїн - 350 тис.грн., сім'я Борківських - 560 тис. грн., сім'я О.Ліби - 91 тис.грн., В.Богуцький - 70 тис.грн., О.Томин - 50 тис.грн., В.Зубик - 55 тис.грн., Н.Ткач - 35 тис.грн.
«Всього голова спостережної ради Левицький І.В. за попередньою змовою з головою правління спілки Левицькою А.Г. в період з січня 2002 року по квітень 2007 року заволоділи чужим майном шляхом обману та зловживання довірою на загальну суму 3 млн. 859 тис. 657.9 грн. без наміру виконувати зобов'язання за договорами та реальної можливості їх повернення», - записано у згаданій вище кримінальній справі.
Як наслідок, справедливий вирок районного суду від 14 грудня 2009 року. Іван Левицький позбавлений волі строком на 10 років з конфіскацією майна та позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на три роки, Алла Левицька позбавлена волі строком на 7 років і 6 місяців з конфіскацією майна та позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на три роки.
Підлягають стягненню з колишніх очільників кредитної спілки й суми депозитних вкладів окремих запіщанців, а також 78431 грн.26 коп. на користь Заліщицького відділення ВАТ «Державний ощадний банк України» згідно кредитного договору від 20 квітня 2006 року. Дехто, може, подумав: «Забагато брали, тому і вдавилися». А ми ще радикальніше, ще категоричніше скажемо: на чуже не зазіхайте, спокійно спати будете і не снитимуться вам ні гроші, ні залізні браслети.
...В усьому світі в час становлення і розбудови молодої держави - з нестабільним плином часу і суспільного розвою - створюються кредитні спілки, каси взаємодопомоги, які слугують надійним плечем тим, хто потрапляє в фінансову скруту, кому потрібні кошти на певний період, щоб вийти з боргової ями чи «розкрутити» власну справу. В такі дні люди мобілізують свої зусилля, гуртуються плече до плече. Але таке існує, на жаль, у цивілізованих країнах, а не в нас. Тому перш, ніж віднести гроші в кредитну спілку, зважте, чи вірите ви тим, кому довіряєте надбане, зароблене, відкладене десятками літ. Адже жоден бізнес не дає прибутку у 36 відсотків. Це міф, який розвінчали в суді, але постраждали невинні люди.
Вирок Заліщицького суду залишив у силі й обласний апеляційний суд.
Матеріал підготувала
Ольга ЛИЧУК
за сприяння прокурора району
Олега ЛАЗЕНГИ
Газета "Колос" №22-23 від 12 березня 2010 року
