* * *
Ще й досі на дністрових берегах
Цвітуть волошки сині в бліндажах.
І покалічені ще давньої весни
Шумлять, схиливши віти, ясени.

Вони донині бережуть в серцях
Всіх тих, що полягли за нас в боях.
Які тоді, весняної пори,
Загнали звіра до його нори.

І небо голубе, мов квітки цвіт,—
Під ним радів од щастя цілий світ.
... А у лісах, яругах і полях
Волошки зацвіли у бліндажах.

НАРОДЖЕННЯ ДНЯ

Мовчить Дністер, закутавшись в туман,
І верби розпустили довгі коси.
Пісенно ранок, мов орган,
Кидає в трави тихі звуки-роси.

І хмари понад воду синю мчать,
Стоять в задумі посивілі гори,
Їм — гордим, сильним — все звучать
Життя травневі медобори.

Лягає світло горам на горби —
І враз озвуться всі гаї співучі.
У серці — ані туги, ні журби,
Лиш промінь сонця з-за німої кручі.

А річки вигинається хребет,
Зміїно простягнувшись в горді далі.
Настромлює хвилястий очерет
Сріблясто-білі росяні коралі.

І постає новий казковий день,
Вгортаючи мене в свої турботи:
У серці розгоряється огень
Поезії, натхнення і роботи.

ЛІТНІЙ ЕТЮД

Втопився місяць в річковій воді,
І зорі стали там земні й прозорі,
Мов очі дівчини — у радості, не в горі:
Такі чарівно-ніжні, голубі.

Хлюпоче ранок — сизокрилий птах,
Пливе світанок тихо понад воду.
Я п'ю джерельно-чисту прохолоду
Ріки, давно згубивши в травах шлях.

І відчуваю часу тихий плин.
Хвилини постають, мов частоколи.
А зорі гублять золоті підкови
На дні дністрових трепетних глибин.

Не озоветься жодний голосок —
Уся природа в мовчазнім чеканні.
Лише з душі мелодія єднання
Акордами лягає на пісок.

*  *  *
Береги любові, береги надій.
Знов стою у полі поміж власних мрій.
Радо усміхаюсь — жито золоте
Буйною стіною веселіш росте.

Голубі дороги в небі проклада
Жайвір — і поволі зверне до гнізда.
Мирний гуркіт бою ляже на поля —
За труди величні вдячна нам земля.

У веселім житі знову — там чи тут —
Острови червоні — маки зацвітуть.