Як всенародне свято відзначали в Галичині день знесення панщини З (15) травня 1848 р.

«Дня З (15) мая обходить наш народ по многих селах пам'ятку знесення панщини, - писав Іван Франко. - Се велике свято і повинно стати всенародним) правдиво хлопським святом. Чим більше буде наш народ доходити до свідомості своїх прав і інтересів, тим величніше буде обходити пам'ятку того дня, що дав йому можність розвою, дав йому людську і господарську свободу».

Протягом кількох століть кріпацтво було страшним тягарем для галицького селянства. У липні-серпні 1838р. селянські заворушення відбулися в Старих Заліщиках, Добровлянах, Бедриківцях і Жиравці - маєтку барона Лева Антона Бруніцького. На придушення антифеодальних виступів було кинуто військові загони.

Селянство продовжувало жити в неволі. І ось настав 1848-й. Європою прокотилася хвиля революцій - так звана «весна народів». Не обминула вона й Австрійську монархію.

Внаслідок революційно-демократичних подій цісар Фердинанд І 16 квітня підписав патент про знесення панщини, 22 та 23 квітня, на Великдень, він був оголошений народові.

Найбільш спричинилася до знесення панщини в Галичині перша політична організація - Головна Руська Рада. У 1849р. вона звернулася до галичан із відозвою ознаменувати першу річницю скасування кріпосного права встановленням пам'ятних хрестів, насадженням коло них лип.

Починаючи з 1849-го, день 15 травня (в ХХст. - 16 травня) щороку відзначався як всенародне свято. Люди намагалися увічнити пам'ять про кінець кріпацької неволі. Народні майстри споруджували пам'ятники з каменю, заліза або дуба на кошти, зібрані серед селян. Кам'яні пам'ятники завершувалися кам'яним або залізним хрестом. Ставили їх у річницю скасування кріпацтва. Відкриття відбувалося дуже урочисто. Часто під пам'ятниками селяни закопували реєстри повинностей, нагаї і батоги, якими їх били на панщині, або пляшку з горілкою - символ ганебного середньовічного права феодалів на споювання кріпаків.

З сивої давнини до наших днів дійшли перекази про спорудження пам'ятників знесення панщини в Заліщиках. На міському кладовищі, поблизу могили О.Маковея, на квадратному двоступінчатому постаменті, спорудженому з кам'яних плиток, взятих із Дністра, височить на цоколі з каменю-вапняку вапняковий хрест висотою 185 см з написом: «В пам'ять даной свободи 3 май 1848». Цей пам'ятник до початку Першої світової війни стояв на кам'яному мурі, що опоясував кладовище. Біля нього була незабудована місцина, де під час Богослужінь із нагоди річниці скасування панщини молились християни. Посвячував пам'ятник свободи о. Михайло Рожанковський, котрий у 1638-1860 роках був парохом церкви Святої Трійці (зараз Святої Покрови) в Заліщиках. З осені 1916р. розпочались роботи по розширенню території кладовища, що завершились уже після війни. Мур розібрали і спорудили новий, ближче до дороги. Таким чином, хрест волі опинився на кладовищі за 12 м від сучасної огорожі.

Ще один християнський пам'ятник свободи був по вулиці С.Бандери, 39 у Заліщиках. Це - каплиця, що знаходилась на місці теперішньої святині. Вона була збудована з каміння і мала гонтовий дах, який пізніше замінили черепицею (дахівкою із заліщицької цегельні). Споруда була менших розмірів, ніж сучасна. Вона фасадом виходила на тротуарну доріжку. В старій каплиці була статуя Божої Матері та ікони. Каплиця була польська. Її спорудили Свіченюки в пам'ять знесення панщини 1848р. Посвятив християнську споруду ксьондз Антон Палкевич, котрий у 1833-1877рр. був парохом заліщицького костела Святого Станіслава. Щороку в травні тут, за участю римо-католиків, відбувалися Богослужіння. У 1957р. святиню розвалили. Пізно вночі до неї під'їхав автомашиною водій водного господарства в Заліщиках. Обмотавши сталевим тросом каплицю, взяв її автомашиною на буксир.

Теперішню каплицю спорудила на своєму городі Марія Сусла, а допомагав Іван Костишин. Її посвятив парох церкви Святої Покрови о.Василь Погорецький. Після смерті Марії Сусли доглядали християнську споруду Ганна Яросевич, пізніше - Степан Турецький, а зараз нею опікується сім'я Романа Снятинського.

На межі колишнього с.Старі Заліщики і м.Заліщики, на роздоріжжі сучасних вулиць М.Грушевського та О.Опьжича, селянин Красій у пам'ять про скасування кріпаччини спорудив кам'яний хрест і посадив у чотирьох кутах навколо нього 4 акації (дві збереглися). Цей пам'ятник у кінці 40-х - на початку 50-х років минулого століття знищили безбожники.Залишилася між старими акаціями лише кам'яна плита, на якій розміщувався постамент.

На місці зруйнованого вандалами хреста волі сім'я Романа і Олександри Дігурових поставила новий пам'ятник. До речі, заліщанину Р.Дігурову колишній мешканець Старих Заліщиків Красій доводиться прапрадідом. Хрест виготовив із бетону (цементу) і мармурової крихти заліщанин Іван Гнатюк, директор місцевої школи. Посвячено пам'ятник 14 жовтня 1991 року о.Василем Погорецьким.

Всенародно у 1898р. відзначали в Галичині 50-річчя знесення панщини. У повітах збирали віча, організовували походи до пам'ятних хрестів, закладали нові хрести, у церквах проходили Богослужіння. На роздоріжжі теперішніх вулиць М.Шашкевича і Лесі Українки війт Старих Заліщиків Теодор Романко поставив хрест, який селяни називали Романковим. Яким був цей хрест, видно на листівці-світлині 30-х років минулого століття. Внизу світлини читається напис польською мовою, що в перекладі українською означає: «Фрагмент із Старих Заліщиків». Бачимо на старій листівці давній колодязь і біля нього-кам'яний хрест. Пам'ятник на кам'яному постаменті з 5-ти сходинок увінчується хрестом. Загальна його висота разом з постаментом близько 300 см. Біля пам'ятного хреста росли 2 акації, які за часів Польщі спилив поляк Дипчак, що служив у поліції. Акації затінювали його подвір'я. Старожил Заліщиків Степан Романко, що живе по-сусідству з хрестом, пригадує, що на ньому був напис про скасування панщини.

Пам'ятник волі посвятив завідатель заліщицької парохії, О.Олександр Княгиницький, що У 1875-1907 рр. служив при церкві Святої Трійці (Святої Покрови). Хрест із каменю-вапняку у радянські часи декілька разів руйнували. У 1961 р. його знищили остаточно.

Заліщанка Леся Заполох замовила в майстра Живачівського в с.Городниця на Івано-Франківщині новий пам'ятник. Постамент з 3-ма сходинками і хрест на ньому виготовлені з червоного пісковику. На пам'ятнику, що має висоту 184 см, написано:«На цьому місці був хрест, зруйнований 1961 р. більшовицькими варварами. Хрест відновлено в 1993р. 22 жовтня цього року його посвятив о.Никодим - Михайло Гуралюк ЧС В.В. - парох церкви Святої Покрови.

У Заліщиках був ще один пам'ятник волі. Цей кам'яний хрест стояв на роздоріжжі сучасних вулиць О.Ольжича і М.Гайворонського, неподалік церкви і католицького дому. На хресті, як згадує заліщанка Віра Черничук, був вибитий в камені рік, від якого збереглися дві перші цифри: «18».

У 1944 р., коли німці втікали із Заліщиків, цей хрест був зруйнований вибухом бомби, скинутої з радянського літака. Як свідчить заліщанка Ольга Кофер (Красій), на роздоріжжі лежали залишки кам'яного вапнякового хреста, а поблизу них німецький танк із двома вбитими німецькими солдатами.

Обмаяні зіллям, жовто-голубими стрічками стоять край доріг давні і відновлені пам'ятники волі. І стоятимуть вічно, бо це — наша історія, пам'ять і біль. І йтимуть до них люди, бо дорога до цих святих пам'ятних місць - це дорога до Вільної Суверенної і Незалежної України.