|
Олег Вістовський |
 |
|
Автор: Олександр Хомишин
|
|
Неділя, 18 жовтня 2009, 15:03 |
|
* * *
Ще й досі на дністрових берегах
Цвітуть волошки сині в бліндажах.
І покалічені ще давньої весни
Шумлять, схиливши віти, ясени.
Вони донині бережуть в серцях
Всіх тих, що полягли за нас в боях.
Які тоді, весняної пори,
Загнали звіра до його нори.
І небо голубе, мов квітки цвіт,—
Під ним радів од щастя цілий світ.
... А у лісах, яругах і полях
Волошки зацвіли у бліндажах.
|
|
Детальніше...
|
|
|
Ганна Рибцуник |
|
|
Автор: Олександр Хомишин
|
|
Неділя, 18 жовтня 2009, 14:55 |
|
* * *
День починається піснею,
Котру наспівують ратаї,
День починається ніжною
Усмішкою рідної матері.
День починається світлом,
День починається сонцем,
Щоби ніколи над світом
Не розливався стронцій.
Щоб не бісилися танки,
Щоб не гули гармати.
Щоби дитя щоранку
Пестила рідна мати.
|
|
Детальніше...
|
|
Іван Стронський |
|
|
Автор: Олександр Хомишин
|
|
Четвер, 15 жовтня 2009, 12:41 |
|
* * *
Я - гном із божою душею,
Замкнутий роком в лабіринт,
Земний хрещеник я Орфея —
Дзвінких пісень наслідний принц.
І лицар я між лицарями,
Котрі одвік в моїй землі
Співали, звучись кобзарями,
Щоб не губилися у злі
Господні душі... О, Орфею!
Нема на світі тих тенет,
Які б над рідною землею
Могли спинити пісні злет!
Коли вона іде від Бога,
Не сумнівайся ні на мить:
Він отверзе й уста німого
Щоб нею світ благословить.
|
|
Детальніше...
|
|
|
Михайло Вершигора |
|
|
Автор: Олександр Хомишин
|
|
Четвер, 15 жовтня 2009, 12:29 |
|
* * *
Раз обставини в гурт мене втлумили
І почув я (доводив дарма)
— «Якусь Україну придумали,
А тепер нічого нема».
Люди добрі! Якої ви нації,
Що вам лахи дорожчі від неї?
Чом йдете на такі провокації?
За які ж то, скажіть, привілеї?
Україна сплюндрована, бідна,
Ледь на ноги піднялась, побита.
Натерпілась, наплакалась, рідна.
Хай зажде спрага розкошів сита.
І відтоді гризе мене й коле,
Бо сказали оте не «моголи»,
Не турки, не чукчі, не німці,
А наші — брати - українці.
|
|
Детальніше...
|
|
Світлана Леськів |
|
|
Автор: Олександр Хомишин
|
|
Четвер, 10 вересня 2009, 07:25 |
|
Світлана ЛЕСЬКІВ
Я на гору круту крем'яную
буду камінь важкий підіймать..!
Л. УКРАЇНКА.
До жмутку перших квітів «Вересневого прозоріння» (хоч комусь може й не повсюдно яскравих, барвистих, але — безперечно — завше ніжних, запашних) акторка небезпідставно взяла епіграфом оптимістичне многотруддя Лесі Українки.
|
|
Детальніше...
|
|
|
|
|
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>
|
|
Сторінка 1 з 3 |
