ЗАРАДИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ДАНОЇ НАМ БОГОМ
Презентація книжки «Моя революція» нашого земляка з Тернополя
Андрія Юркевича (псевдо «Грізлі»; загинув 5 вересня 2014 року, м. Металіст Луганської області) — український військовик, командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід»
24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України
Українська історія сповнена трагічних сторінок боротьби і звитяги, подвигу і гідності… На її скрижалях записані видатні імена подвижників і героїв… У ХХІ столітті, третьому тисячолітті Україна знову стоїть на межі між цивілізованою Європою і хаосом, який несе з собою Росія через жорстоку і підлу війну та підбурення сепаратистських настроїв на наших східних землях. Нові імена викарбовуються, золотими літерами вписуються у сувій новітнього українського літопису… Це – імена представників сучасного покоління наших громадян, котрі усвідомили себе справжніми синами і дочками власної держави, за яку вони відповідають за законами честі, гідності та власної совісті – за законами душі та силою нескореного ворогом духу. Велика трагедія в тому, що ці імена вписуються часто посмертно…
Цієї весни нашому землякові, тернополянину Андрію Юркевичу, мало б виповнитися 33 роки... Та його життя раптово обірвала війна. Доброволець «Айдару», відомий під позивним «Грізлі», загинув у засідці, яку влаштували терористи. Андрій Юркевич – один із активних учасників подій на Майдані, його найдраматичніших моментів. За півмісяця до того, як вирушити на Схід, він ночами писав книжку спогадів про Революцію Гідності. Назвав її «Моя Революція». Наступною, за планами Андрія, мала стати книжка «Моя війна». Але саме жорстока і несправедлива війна внесла свої трагічні корективи... Айдарівець під позивним «Грізлі» загинув під час першого перемир’я, 5 вересня минулого року, біля села Весела Гора на Луганщині...
Саме презентації книжки Андрія Юркевича «Моя революція» була присвячена нещодавня зустріч у літературній світлиці, яку провела директор ЦБС Ольга Тракало за участю працівників бібліотеки Галини Баранецької, Лілії Вонс та Марії Рудик.
Ще довго будуть передавати батьки синам і дочкам, а вони – своїм дітям від покоління до покоління спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 роках на Майдані. Ця подія сколихнула весь світ і не залишила байдужою жодного. Люди передають свої думки, почуття, враження від цих подій через картини, вірші, пісні, пишуть книги.
Автор книжки «Моя революція» Андрій Юркевич пожертвував найціннішим – власним життям – заради того, щоб Україна була незалежною на карті світу, щоб її громадяни почали змінювати свою державу, а наші діти та внуки змогли жити в справедливій країні.
«Хто, як не я?..» – це риторичне запитання можна прочитати майже на кожній сторінці книжки. «Хто, як не я?..» – питають очі з траурних фотографій Героїв Небесної Сотні. «Хто, як не я?..» – досі відлунює на Майдані...
Книги, як і люди, – різні... У кожної – своя доля, призначення, місце в історії, літературі, сьогоденні, минулому та майбутньому. Є книги, здатні кликати до звершень, революцій, звитяг і водночас у них назавжди закарбований злет людської гідності, нескореності, дух свободи, біль втрати, готовність до самопожертви заради утвердження правди та справедливості.
Саме до таких книг можна віднести і видання А.Юркевича «Моя революція». Це – спогади про події 18-20 лютого 2014 року в Києві. Як зазначив автор, це – «посвята як тим героям, які не повернулись додому, так і тим, хто залишився живим і загартував свій дух для подальшої боротьби». Невелика за форматом, але змістовна книжка побачила світ у 2015 році в Тернополі, у видавництві «Вектор» і була видана за власні кошти Христини Юркевич, дружини Андрія. Видання складається з передмови, розділу і післямови. Передмову до «Моєї революції» написав директор Державного архіву області, кандидат історичних наук, доцент Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя Юрій Гумен, підкресливши, що разом із автором читачі стають учасниками подій, бачать, як змінювалось мислення Андрія, його ставлення до суспільства, в його думках акумулюються помисли багатьох учасників Майдану. На наших очах пересічні українці стають Героями. Саме завдяки цим спогадам майбутні українці зможуть очима очевидця оцінити події Революції Гідності та війни з Російською Федерацією.
Розділ книги «Моя революція» - це спроба автора зберегти спогад для майбутніх поколінь, погляд зсередини на події, про які будуть писати підручники «Історії України». У післяслові «Мої відчуття» дружина Христина пише про те, що Андрія вже більше немає і вона залишилася сама, тому доведеться вчитися жити по-новому. І як би це прикро не було, нічого від неї не залежить і нічого не можна змінити, оскільки вибір зроблено на Небесах… Вона говорить про те, що коханий був революціонером із величезним серцем, пожертвував не тільки власним комфортом, грошима, щасливою сім'єю, коханням, але віддав найдорожче, що мав, - життя за наше майбутнє, за наш спокій, за рідну Україну. У книжці вміщено також хронологічні фотографії Майдану, а також світлини щасливого подружжя. Завершує книжку вірш мами Андрія Юркевича – Віри Єфремівни – посвята синові. Якщо ж звернутися до життєвого шляху автора, то його біографія схожа на життєпис багатьох наших молодих співвітчизників: народився 18 квітня 1982 року в родині Михайла Сафроновича і Віри Єфремівни Юркевичів. Дитинство пройшло в мальовничому с.Білозірка Лановецького району. Згодом родина переїхала в Тернопіль. Андрій успішно закінчив школу, здобув вищу освіту в Тернопільському економічному університеті на факультеті фінансів і кредиту. У 2005 році сталася ще одна важлива подія в його житті: одружився з Христиною Миколаївною Жилюк. Економічна освіта дала можливість Андрію займатись підприємницькою діяльністю на фірмі «Максимум».
Але суспільно-політична ситуація, яка склалася в Україні в грудні 2013 року, назавжди змінила стан справ у країні та долі багатьох її громадян. Разом із мітингувальниками в Києві, які підтримували європейський вибір України, був і Андрій Юркевич. Після короткого відпочинку, Андрій вдруге приїхав на Майдан уже в лютому 2014 р. і став активним учасником подій на Інститутській, а також свідком розстрілу мітингувальників 18-20 лютого. Саме з подій на Майдані Андрій Юркевич назавжди поєднав свою долю з долею Батьківщини. І вже 16 червня записався добровольцем в батальйон «Айдар», де виконував обов'язки командира відділення.
Прочитавши книжку А.Юркевича «Моя революція», ми бачимо, що він, як і багато таких же молодих патріотів повстали проти насилля, несправедливості та брутального згвалтування режимом Януковича своєї країни. Вони виявили мужність та героїзм, відвагу та самопожертву, відчайдушність і бойове братерство.
Підсумовуючи пережите, Андрій напише: «Боротьба, її здобутки, смерті патріотів, їхній героїзм і елементарні відчуття братерського плеча, особливо зі сторони зовсім незнайомої людини, котра захищає тебе від куль своїм тілом, змінили кожного з нас. Прогнали геть байдужість та апатію. Загострили відчуття правди та справедливості. І ще раз довели: неможливе - можливо. Як би скептично не ставились до наших поривів ті, хто не стояв з нами в одних рядах, ті, хто побоявся жертвувати життям, здоров'ям, нас уже ні чим не зупинити. Майдан - це не барикади, покришки і коктейлі, Майдан - це ми, ті люди, які носять його ідеї і готові за них боротись, відстоювати їх навіть ціною власного життя».
На презентацію книги сина у Заліщики того дня прибув із Тернополя батько Андрія Юркевича Михайло Сафронович, який щиро, з глибоким болем у душі ділився спогадами і думками з учасниками зустрічі, серед яких було багато студентської молоді. Гість розповів про юнацькі роки Андрія, його врівноважений і доброзичливий характер, високу відповідальність і дружелюбність, сильний дух, коли хлопець у досить пізньому віці зайнявся спортом і самовдосконалився, досяг вагомих результатів. Михайло Сафронович з особливою теплотою згадував, як Андрій беріг батьків від хвилювань і коли був на Майдані, і коли перебував у зоні АТО, намагався завжди заспокоювати рідних, телефонуючи, бо знав про батькове хворе серце. Із розповіді батька Андрій Юркевич постав близькою для нас людиною за своєю біографією, віхами життєвої долі, але з надзвичайно сильним характером і високим почуттям відповідальності перед рідною Україною.
Під час презентації із уст М. Рудик прозвучав хвилюючий вірш «Андрійку, мій синочку дорогенький» – присвята синові від матері Віри Єфремівни:
… Ворожа куля забрала із життя мою дитину.
І кожен день я ходжу на могилу,
Не вірю, що немає мого сина
І що до мене він ніколи не прийде…
Зі сльозами на очах слухали присутні пісню «Хлопці», вірш «Мамо, не плач», поезію «Болить мені» Ліни Костенко, які декламували гімназистки Марта Джумага і Лілія Радинська, а також пісню «Там, біля тополі» у виконанні Роксолани й Андріани Миронюків. Вірш «Війна» натхненно прочитали учениці державної гімназії Ірина Візер і Тетяна Липка (худ. керівник Л.А.Кондуб).
Серед тих, хто продовжив боротьбу, розпочату під час Революції Гідності, було і є чимало мужніх і сильних наших земляків, таких як Андрій Юркевич, які, не задумуючись, пішли боронити кордони держави. Ціною власного життя жертвували і ризикують сьогодні найкращі українці - цвіт нації.
Ні в кого немає сумнівів, що Герої - учасники АТО - це наші хлопці, чоловіки, це мужні воїни, які зі зброєю в руках захищають східний кордон України, це – лікарі, які виривають поранених із лабетів смерті, ставлять їх на ноги, це – волонтери, на чиїх плечах тримається забезпечення нашої армії медикаментами, продуктами, обмундируванням та іншими, вкрай необхідними речами у щоденній ратній справі кожного солдата.
Під час зустрічі виступила Оксана Дяків, редактор районного часопису «Колос», авторка цьогорічної поетичної книжки «Нескорені серця», а також віршованих присвят мужнім солдатам, зокрема і в колективній збірці «Воїнам світла». Прозвучала пісня-молитва, адресована нашим воїнам, на музику Ярослава Гринишина та слова Оксани Дяків «Хай ангели вас захистять крильми!..» у виконанні Марини Грабовецької.
Директор ЦБС Ольга Тракало продовжила презентацію: «У героїчну історію сучасних подій вписуємо імена і наших земляків, яким не судилось повернутися живими у рідний край, але вони житимуть вічно у нашій пам'яті та серцях. Їм присвячено сторінки створеного бібліотекарями фотоальбому «Герої – в наших серцях». Серед них: Олег Гулько, Орест Квач, Станіслав Лаврик, Володимир Марусич, Петро Слободян. Матері наших Героїв були присутні на цій презентації…
Розпочато також книгу спогадів «Слова маминого серця», в яких поміщено відомості про життєвий шлях, участь у військових подіях наших Героїв. 8 травня на приміщенні Заліщицької державної гімназії ім. братів Гнатюків відкрито меморіальну дошку загиблому в зоні АТО бійцю батальйону «Айдар» Оресту Квачу, а також закладено алею дубків з ініціативи молоді, проводяться спортивні змагання. На базі Заліщицького агроколеджу ім.Є.Храпливого відбувся І Всеукраїнський турнір з волейболу, присвячений пам'яті Героїв Небесної Сотні та наддністрянців, загиблих у зоні АТО».
Ми пам’ятаємо… Пам'ять живе і житиме вічно… Учасники події вшанували хвилиною мовчання загиблих на війні Героїв… Герої не вмирають!
«Спротив триває... Весь народ нашої держави об'єднався нині проти російського агресора. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто з наших співгромадян працює для підтримки солдатів. Словом, кожен із нас всіма силами намагається підтримати воїнів своєї держави», – наголосила, виступаючи на зустрічі, Ольга Йосипівна і запросила до слова А.В.Квач, матір нашого Героя-айдарівця Ореста Квача, яка подала районній бібліотеці ініціативу щодо презентації книжки «Моя революція». Як зауважила Алла Василівна, автор книжки Андрій Юркевич був другом і бойовим побратимом її сина Ореста. Важливим є і той факт, що обоє вони були учасниками Майдану. Орест Квач під час тих критичних кривавих подій бачив молодого хлопця, який самовіддано, ризикуючи життям щомиті, витягав з-під куль поранених і вбитих. Орест хотів потиснути йому руку, але не знав імені. Вже після Майдану, ділячись роздумами про ті історичні і трагічні події, Орест дізнався, що саме Андрій Юркевич був тоді тим жертовним рятівником поранених… Алла Василівна, звертаючись до молоді, вела мову про те, аби щоденно і щомиті робити добрі справи, підтримувати наших солдатів, які боронять Україну.
До слова був запрошений також педагог, воїн батальйону «Збруч», який на час зустрічі перебував у відпустці, О.І.Винницький. Орест Іванович розповів про свій досвід вибору – стати на захист Вітчизни. Він із хвилюванням говорив про молодих патріотів, які віддали життя заради Вітчизни, закликав не бути байдужими у цей надзвичайно відповідальний період становлення нашої держави, коли війна проти сепаратизму і російської агресії стоїть на заваді нашому суверенітету.
На завершення презентації її учасники виконали Державний Гімн України.
Того ж дня для бібліотек району батько Андрія Юркевича Михайло Сафронович подарував 56 примірників книжки сина «Моя революція», голова правління ГО «Самооборона Заліщицького району» Павло Лесюк презентував книгу на історичну тематику. Редактор газети «Колос» Оксана Дяків подарувала книжки «Нескорені серця», «Воїнам світла», а також «Живи, Надіє!» – колективний поетичний збірник волонтерської видавничої групи «Серце патріота», де зібрані присвяти на підтримку незаконно ув’язненої української льотчиці, Героя України Надії Савченко.
До слова, наприкінці березня цього року під час виставки у Берліні, яку мама і Віра Савченко, сестра Наді, присвятили бранці та режисеру Олегу Сенцову, примірник цієї книжки «Живи, Надіє!» був переданий через адвоката Іллю Новикова для Надії, яка отримала книжку, ознайомилась із поетичними зверненнями до неї, але через тюремні умови, обшуки, на жаль, не змогла залишити збірку в себе…
Кожен із нас справді повинен робити все від нього залежне і можливе – словом і ділом – заради рідної землі, даної нам Богом, та для підтримки тих справжніх сміливців, героїв, які захищають наше з вами, дорогі читачі, мирне життя...
Оксана Дяків, редактор
заліщицької районної газети «Колос»,
Ольга Тракало, директор ЦБС
світлини Ігоря ІВАНСЬКОГО
