Заліщики – центр Європи? Про нереалізовані перспективи містечка над Дністром

Олександр Руснак, аспірант кафедри історії України
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
спеціально для проекту "Заліщики online"
 
 

Заліщики – центр Європи?
Про нереалізовані перспективи містечка над Дністром

Заліщики здавна перебували на перехресті вигідних торгових шляхів. Підтвердженням цьому служить розвинута транспортна інфраструктура міста, яка сформувалась протягом віків. Так, і сьогодні, через містечко над Дністром проходять автомагістралі міжнародного значення та залізничні маршрути загальнодержавної ваги.
 
 Заліщики
 
Розквіт же Заліщик як важливого транспортного вузла наступив після Першої світової війни 1914-1918 рр. Тоді регіон майже на 20 років став південно-східними „воротами” Другої Речі Посполитої 1, перебуваючи в її складі. Одразу, на протилежному від Заліщик березі р. Дністер, розташовувались території королівської Румунії, а трохи далі – на схід – українські землі в складі СРСР.

Зважаючи на геополітичні зміни, які принесла Перша світова війна, виникли нові елементи в системі європейської безпеки на зразок Малої Антанти чи двосторонніх угод між державами. Прикладом таких взаємин може стати взаємодія на міжнародній арені Румунії та Польщі в 1918-1939 рр. Попри певні незгоди між урядами двох амбітних держав, багато спільних планів все ж вдалося втілити в життя.

Так, протягом міжвоєнного періоду успішно вирішувались питання надання взаємної військової допомоги (операція з окупації Покуття 1919 р. румунською армією на прохання польського маршала Ю. Пілсудського)2 і встановлення польсько-румунського кордону3 . Багато проблем перед урядами Румунії та Польщі в 20-30-х рр. минулого століття ставила залізниця. Її мережа в обох державах у регіоні поблизу Заліщик дісталась у спадок від Австро-Угорщини і тому розташування основних маршрутів не відповідало вимогам часу та новій державній приналежності територій. Через нові кордони, було утруднене сполучення між Заліщиками й Городенкою – містами, які належали Речі Посполитій. Адже відтинок залізничного полотна на даному напрямку пролягав територією Румунії 4. Гостро стояло і питання відбудови залізничного мосту через р. Дністер, який з’єднував дві європейські держави поблизу Заліщик 5.

Залізничне сполучення Заліщик стало предметом жвавих дискусій між представниками Польщі і Румунії, які відбувалися 1929 р. На спільній нараді делегацій, що завершилась 29 квітня було вирішено надати Польщі коридор на румунській території від с. Кострижівка через с. Стефанешти в напрямку на Городенку 6. „Через 18 км, якими будуть польські потяги на Буковинській тереторії переїзджати, будуть їх супроводжати польські зал.-дорожники і не відбуватиметься жадна ревізія”7 (орфографію оригіналу збережено – О. Р.). Після підсумкових оглядин новозбудованого мосту через Дністер, що з’єднав польські і румунські території та заключної наради у Заліщиках було вирішено розпочати рух на ділянці з початку січня 1930 р.8
 
Та найбільш гучним у співпраці Польщі та Румунії в міжвоєнний період був спільний проект будівництва каналу Балтійське море – Чорне море 9. Задум мав вагоме економічне і військово-стратегічне підґрунтя. Адже доставка вантажів, для прикладу, із берегів Балтійського моря до Туреччини займала багато часу суходолом, а морем – треба було б плисти через Гібралтарську протоку, огинаючи всю Західну Європу. А, у випадку існування трансконтинентальної водної магістралі через території тогочасних Польщі та Румунії, багато проблем, пов’язаних із транспортом у Європі було б вирішено. Крім того, поряд із поглибленням економічної інтеграції між державами і посиленням їх ролі в господарській структурі Європи, з будівництвом каналу зростало і їх значення в регіоні у випадку протистояння із Радянським Союзом (канал мав проходити вздовж Західного кордону СРСР).

Перші проекти гілки Балтійське море – Чорне море було розроблено одразу після Першої світової війни. У читачів, мабуть, виникло справедливе запитання: „А як це пов’язано із Заліщиками?” Ось відповідь – більшість проектів трансконтинентального балтійсько-чорноморського каналу зачіпали р. Дністер і, цілком зрозуміло, місто Заліщики!

Великий інтерес до проекту із самого початку проявляла польська Ліга Морська і Колоніальна („Liga Morska I Kolonialna”). Альфредом Конопкою, головним інженером Міністерства Громадських Робіт було запропоновано три водні маршрути з Балтики у Чорне море. Перший, Вісла-Буг-Прип’ять-Дніпро (довжиною 2160 км). Другий, Вісла-Сян-Дністер (2070 км). Третій, Вісла-Дністер-Прут-Дунай (1560 км). Планувалося, загалом, скористатися існуючими водними артеріями, а там, де необхідно – поглибити русла рік або прорити з’єднувальні канали. Одразу ж пріоритетним було визнано третій план, оскільки він зачіпав територію винятково Польщі та Румунії (інші два – торкалися річок, що протікали в межах СРСР). Втіленню задуму в життя перешкодила Велика депресія 1929-1933 рр., яка перервала поступальний розвиток господарства Польщі та Румунії після Першої світової війни.

Альтернативний проект було запропоновано 1930 рр. В ньому детально розплановано всі ділянки будівництва каналу, підраховано видатки. Довжина шляху складала 1894 км, з яких 1168 км – польською територією, а 726 – румунською. Будівництво каналу мало складатися з восьми головних відтинків: 1) вільне русло р. Вісла (від Шівенхорста до злиття із р. Сян – 650 км); 2) поглиблене русло р. Сян (до злиття із р. Вишна – 137,7 км); 3) канал до р. Дністер – 110 км; 4) поглиблене русло р. Дністер (від Рожвадови до Заліщик – 269,6 км); 5) канал р. Дністер – р. Прут (від Заліщик до Чернівців – 44,4 км); 6) поглиблене русло р. Прут (від Чернівців до Скулєнь – 288 км); 7) вільне русло р. Прут – до р. Дунай (260 км); 8) вільне русло р. Дунай до виходу у Чорне море (134 км). Існувало два плани поглиблення русел річок: із розрахунком на проходження 150-200 тонних або 600-700 тонних кораблів. Загальна вартість робіт сягала майже пів мільярда польських злотих.

1939 р. гігантський проект сторони почали втілювати в життя. В Польщі створено Комітет для організації Товариства з будівництва каналу. Очолив Комітет полковник Ковалевські, який мав зв’язки з потенційними кредиторами проекту у Лондоні, Парижі й Амстердамі.

Причиною того, що даний проект, як і перший, залишився на папері є відсутність вільних коштів у бюджетах обох країн (левова частка ресурсів йшла на військові приготування), а також бойові дії Другої світової війни, які перервали роботи.

Ось так, Заліщики, знаходячись не дуже далеко від географічного центру Європи, що на Закарпатті, могли стати одним із найважливіших економічних та військово-стратегічних пунктів континенту. Хоча, хто зна? Можливо, все ще попереду?

Примітки:

1  Другою Річчю Посполитою в 1918-1939 рр. називалась Польська республіка – О. Р.
2  Anghel F. O dilemă teritorială şi un debut diplomatic. Ocuparea Pocuţiei de către armata română (24 mai – începutul lunii august 1919) şi debutul relaţiilor româno-polone // Revista istorică. – 1995. – T. VI. – №9-10. – P. 761-762.
3  Anghel F. Despre o problemă aproape necunoscută: frontiera româno-polonă în perioada interbelică, 1918-1939 // Revista istorică. – 1997. – T. VIII. – №3-4. – P. 255-270.
4  Державний архів Чернівецької області. – Ф. 242, оп. 1, спр. 140, арк. 23, 39.
5  Польсько-румунські наради в Заліщиках // Рідний край. – 1930. – №2(164). – С. 3.
6  Польські потяги через Буковину // Час. – 1929. – № 169. – С. 1.
7  Там само.
8  Польсько-румунські наради в Заліщиках // Рідний край. – 1930. – №2(164). – С. 3.
9  Оскільки матеріали автором ще неопубліковані у фаховому виданні, посилання на джерела не подаються.

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus