Головне - бути толерантними

Про те, що в Україні начебто є расизм, світ дізнався з провокативного фільму поважного британського каналу Бі-Бі-Сі, оприлюдненого напередодні чемпіонату Євро-2012. Тут, здавалося, усе зрозуміло – звичайнісінька собі «чорнуха».
На перший погляд, Україна є благополучною в етнічному сенсі, толерантною європейською державою. Таке викривлення української дійсності могло б навіть обурювати, якби не одне «але»... За повідомленнями ЗМІ, Центр Симона Вінзенталя помістив політиків Олега Тягнибока та Ігоря Мірошниченка на п'яте місце у топ-10 образників євреїв усього світу. Їхніми висловлюваннями пістрявіла західна преса, європейські видання рясніли заголовками про те, що до українського парламенту пройшли персони з поглядами, нетолерантними щодо інших націй, і таке інше. Чесно кажучи, не віриться ні очам, ні вухам. Двоє українців раптом опиняються в товаристві таких монстрів антиєврейської пропаганди, як єгипетська ісламська партія «Мусульманське братство», президент і віце-президент Ірану, котрі роками потрясають світ своїми образливими висловлюваннями на адресу євреїв і закликають взагалі стерти з лиця землі державу Ізраїль. А тут лише дві фрази, які між іншим не є заявами партії, не несуть у собі заклику когось нищити й убивати, а шуму – на весь світ.
Але як кажуть, виправдань шукати марно – ми мусимо вчитися жити за законами цивілізованого світу, в якому немає місця расизму та ксенофобії.
Українські політики повинні, нарешті, «вирости» з того, щоб на будь-яку провокацію реагувати випадами агресії й образами на адресу інших народів, бо від їхніх слів, у першу чергу, залежить престиж української нації.

А тепер згадаймо трішки історії. Прикладів співпраці українців та євреїв під час українських визвольних змагань можна навести сотні. Між бездержавними народами існувало мирне співжиття й на побутовому рівні, як нині сусід із сусідом, діти разом гралися на вулицях, тобто з ранніх років формувалися дружні стосунки. Пізніше українці на свій страх і ризик переховували євреїв під час Голокосту.
Важливою сторінкою історії стала українсько-єврейська передвиборна коаліція на виборах 1907 р. до австрійського парламенту. Її результатом було обрання на Тернопільщині двох єврейських депутатів: від 60-го округу (Бучач-Підгайці-Монастириська-Вишнівчик) – львівського адвоката, доктора Генриха Габля, від 69-го округу (Чортків-Теребовля-Микулинці-Буданів, нині Буданів) - про­фесора Артура Малєра. Під час тодішніх виборів у Бережанах кандидував поляк Дулємба. В міських округах українці не мали великих надій вибрати свого кандидата. Та все ж таки, щоби порахувати українські голоси, було висунуто кандидатом на пост посла доктора Володимира Старосольського, а євреї запропонували кандидатуру Давида Мальца. Дуже діяльним у виборчій кампанії був доктор Степан Баран. Він промовляв до євреїв у божниці на користь єврейського кандидата проти вибору поляка Дулємби. Захоплені його промовою, євреї несли С.Барана, вигукуючи: «Нєх жиє доктор Баран! Нєх жиє Мальц!» То був перший виступ на новітній політичній арені єврейських політичних діячів.
Цікавим проявом українсько-єврейської консолідації вже під час діяльності парламенту була реакція українських та єврейських послів після того, як були проведені парламентські слухання про зловживання та грубі порушення закону, які допустила крайова влада під час проведення виборів у Східній Галичині.
Коли парламент більшістю голосів ухвалив резолюцію, що порушення законів були незначними і не вплинули на результати голосування, всі українські посли та згадані вище єврейські посли встали і на знак протесту почали співати «Ще не вмерла Україна» та «Не пора, не пора».

Із проголошенням ЗУНР євреї поставилися до нової влади лояльно. У червні 1919 року під час Чортківської офензиви з єврейської міліції на Тернопільщині постав «Жидівський пробойовий курінь» (1200 бійців). Єврейський курінь був самостійним оперативним військовим підрозділом 1-го корпусу Української Галицької Армії. Командир - поручник Соломон Ляйнберг. Окрім Тернопільщини, згаданий курінь брав участь у військових діях і на Східній Україні. Тоді сотні євреїв загинули зі зброєю в руках за незалежну Україну.

Крім Єврейського куреня, відомі непоодинокі випадки індивідуального вступу євреїв в УГА, зокрема з Бучача та Монастириська, а також, як згадував доктор Антін Заплітний, на Теребовлянщині два євреї-старшини австрійської армії Штайніг і Зальцберг – вступили до УГА.

Але, як бачимо, час - нещадний. Він стирає пам'ять під нашаруванням суджень, стереотипів та нав'язаних ідеологій. Тепер деякі євреї нерідко звинувачують українців та ідеалізують Радянський Союз, але разом з тим ніхто з них не порахував скільки пам'ятників жертвам Голокосту було зруйновано у радянський період. Упродовж багатьох століть Українська земля була прихистком та батьківщиною для цього тоді ще бездержавного народу. І євреї повинні це пам'ятати, як і те, що українці також не мали своєї держави.

А українці, в свою чергу, мусять усвідомити, що вороже ставлення до росіян, поляків, євреїв чи будь-якої іншої нації, котра нібито винна у наших бідах, не виправить нашого становища. Ми повинні розібратися, в першу чергу, із собою, визначитись, хто ми є, навчати наших дітей любити свій народ, культуру татрадиції й поважати інші народи. Лише так ми зуміємо стати по-справжньому європейською нацією.

Андрій Чайковський

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus