Розмова з поезією Оксани Дяків

Поетичне слово завжди чекає, щоб до нього звернулись. І тоді воно промовить на повен голос… До мене заговорили твори Оксани Дяків зі сторінок її книжок «Гармонія протилежності», «Вікно думок», «Душа тисячоліть шукає себе в слові», які на моє прохання принесла мені завідуюча місцевою бібліотекою Оксана Михайлівна Гандзюк, за що я їй дуже вдячна, адже користуюся послугами бібліотеки з 1959 року! Ми також спілкувались із бібліотекарем про книжки, подаровані мені різними авторами з їхніми дарчими написами, що для мене дуже дорого і пам’ятно.

Виконую багато домашніх справ, значних і не дуже, а книжки Оксани Дяків знову і знову кличуть мене до себе, але є ще ночі, коли можна начитатися вдосталь. Багато чого опрацьовую детально, вдумливо, але роботи ще дуже багато, щоби написане стало мною усвідомленим, близьким, моїм новим надбанням для розумі та серця.

Знаю Оксану Дяків як редактора газети «Колос», а завдяки її книжкам можу високо оцінити працьовитість  і талант цієї людини.

Очевидно, що авторка доклала багато зусиль, наприклад, щоб написати прозову літературно-публіцистичну дослідницьку книжку «Душа тисячоліть шукає себе в слові»,  в якій матеріали про знаних письменників та митців і про рідну мову як ознаку національної ідентичності, і про борців за волю України. У віршах і прозі  літераторки – погляд на складну історію боротьби нашого народу за незалежну Україну. Я – 1940 року народження і багато пам’ятаю  та знаю про минулі прожиті роки. Читаючи написане О.Дяків, я ні в чому не можу і не хочу їй заперечити, бо мої думки, переконання співзвучні з написаним.

Особливо торкнула мою душу публікація «Магія любові до землі святої», присвячена пам’яті В. Г. Дрозда, яка написана авторкою блискуче, хвилююче, правдиво і талановито.

Ми разом із Василем Григоровичем закінчували Чортківське педагогічне училище в 1958 році. Я добре знайома з його творчістю, ми часто спілкувалися, Василь Григорович Дрозд ділився своїми творчими здобутками.

Дуже вразили мене поезії збірки «Гармонія протилежності». На очах – сльози, а в душі – сум’яття. Образи важливі, дорогі та близькі моєму серцю. Читання поезій не може бути легким чи бездумним, бо в них криється філософський поетичний образ, який треба осмислити, зрозуміти:

Жінко, нене, донечко ласкава,
В радості, у праці чи в журбі
То зринаєш, мов казкова пава,
То вербою гнешся до землі…
(«Трилика Мадонна»)

Коли вчитувалася, порівнювала, сприймала поетичні образи, запам’яталися мені вірші «Життя шліфує, наче камінь», «Мої Заліщики», «Отчий край», «Вимір часу», «Україні», «Поезією пахне осінь», «Гуцульські мотиви»,  «Злива», «Заробітчанство», «Зоря-полин», «Лесин вогонь», «Наша книга», «Пісок років», «Зрілість»… Адже такими близькими і зрозумілими стають рядки авторки для тих, хто переступив уже поріг зрілості чи навіть старості:

І що залишається, любий мій друже,
Натомість – без юності шат?
Невже порожнеча, мов голос у лузі,
А доля – фіксація дат?..

Я відкрила для себе поетесу, яка словом, пером вирізьблює метафоричні картини, цікаві й непередбачувані: «пісок років»  – біжать літа, сиплються безперервно, наче дрібний пісок; «Спраглими вустами шамотись / Спекою порепана верба»; «Сум посипався горошинами/ Із осіннього плаття журби», «Зерна доль у колосі життя», «Не заріжмо долю без ножа!» та ін.

А як ненав’язливо і логічно написані рядки, посвячені Тарасові Шевченку!

«Кобзар» Поета – мужня доля,
Письма Святого вічний код.
В нім – гнів, страждання, поступ, воля,
Нескорений і в рабстві наш народ!
(«Духовний лідер»)

Після такого вірша хочеться читати, пізнавати ще глибше й ширше творчість нашого Пророка, осмислювати його по-новому, бо Тарас Шевченко – завжди сучасний.

Не залишають байдужим також інші цікаві поетичні образи Оксани Дяків:
Карпатський дар – розкриленість, опертя
У трембітанні зболених трембіт.
І дзвонить Бог в живе буття опертя,
Склепінням душ виліплюючи світ.
(«Гуцульський світ»)

Не сприймаймо чорно-білим світ:
Кольорова гама – сонця світло…
(«Проникновенне»)

Я не прощаюся з книжками Оксани Дяків, бо хочу не раз повертатися до них, щоб переживати знову почуття глибокого естетичного задоволення від прочитаного.

У Вічності душа не вмре, не згасне,
Не втратить первозданних барв красу.
І небуттю той образ не підвладний.
В поезії його я воскрешу…

Авторка створює поезії, а я їх запрошую в свою душу… Отож, бажаю Оксані Іванівні поетичного натхнення, влучного іскристого слова, щоб і надалі запалювала читачів на добрі й благородні вчинки в ім’я торжества правди, справедливості, миру і добра для нашої України.

Ірина ЮРЧИШИН, педагог, с.Іване-Золоте

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus