Ульяна Кузь (Стахира)

Мене звати Ульяна Кузь (Стахира). Мені 16 років. До цього часу жила в селі Поділля, та протягом двох місяців живу в Польщі. Дуже сильно сумую за своєю рідною домівкою і дуже тяжко переношу розлуку з нею. 

 

Не могла ніколи собі подумати, що колись таке почуття може бути у мене! Я по житті завжди ішла з високо підняпою головою, але тепер не знаю, що зі мною сталося.
Також дуже сумую за своїми однокласниками з ПЗОШ, за 11-А і 11-Б класом, за вчителями, які як колись, мені здавалося, не розуміли мене, а зараз дуже хочеться ще раз прийти на їхній урок, не вистачає мені підтримки друзів, які завжди мені допомагали і підтримували в усьому...
Хотіла б скоріше побачити і обняти своїх рідних...Лечу думками до рідного порога, до рідної школи.
Дуже дякую за допомому вашому проекту. Ще б хотіла, щоб Ви подали мій адрес емайл, щоб мої знайомі могли сконтактуватися зі мною.

 

Мої вірші:

Щодня зустрічі і розлуки
сльози й поцілунки,
І серця крик не може зупинить
цей час хоч на секунду, хоч на мить
цей час летить як птах крилатий
як сизий птах кохання.
Ті поцілунки теплі і ласкаві
снятся у ночі мені
І сниться те, як ти руками
ніжно обнімаєш, до серця пригортаєш
і на вушко щось шепочеш про любов.
І серце стукається швидше. тут!!!!!!!!!!!!!!!
І душа від щастя свище.
І губи від тепла тріпочуть.
Вони до тебе хочуть......!

 ****
Сумую за тобою, Україно…
Сумують берізки і тополі,
А я сумую за тобою…
Кохана земле, рідний краю!
Тебе назавжди пам’ятаю !
Де народилась я і виростала,
І рідну пісню я співала ,
Кохану маму обнімала ,
Про все на світі забувала…
Я так сумую за тобою,
Сумую й плачу, що не з тобою.
Для мене ти завжди у серці,
Бо там найкращії озерця,
Найкращі ріки і поля,
На Україні – найкраща земля!!!!


*****
Думками лину я до тебе,
У серці ти завжди у мене,
Люблю тебе і не забуду,
До тебе я іще прибуду!

Додому рідного приїду я
Там ж – вся моя рідня
Там рідна школа і життя!
Так тяжко жити на чужині,
Коли думками ти в Україні…
Коли на серці жаль й печаль,
А в серці сум горить нажаль…
Не можна того розказати,
Не можна те і передати.
Лишається тобі лиш сумувати
Про все, що було пам’ятати
І рідний край свій величати.
Ту землю, де ти виростала,
Де перші кроки ти ступала
І перше слово ти сказала…
Не мій

А за вікном дощ,
А на серці біль ,
Я уже не твоя,
А ти уже не мій!
Ти цілуєш її,
Й обнімаєш її,
Ви гуляєте в двох
По дорозі пустій.
А на серці біль…
Я уже не твоя,
А ти уже не мій…

****
Не забувай
Мені так тяжко, я сумую…
І на душі нестерпний біль…
А серце б’ється і скрипить,
Бо лиш про тебе воно мріє.
Не знаю, чи дочекаюсь
Тієї я хвилини,
Коли побачу образ твій?
Твій голос ніжний
Хочу я почути,
І все на світі позабути…
Ти, не бійся, тобі я не кляну,
Але одного я не розумію,
Що серце знову хоче буть твоїм.
Щоб істину цих днів позабути,
Щоб позабути всі печалі й біль.
Мені так жаль, що інша
Буде слухати твоє «Кохаю!»
Що інша в снах твоїх блукати буде…
Та все пройде! І ти згадаєш,
Що так любила я тебе…
*****
Чого не можна щось зробити,
Щоб все на світі залишити?
Лишити школу, небуття,
Лишити сльози, страх і біль,
Короткі ночі й світла тінь...
Простити всім, забути все?
Чого немає вибору на те?
Подивлюся в даль і стане страшно,
І знову серце плаче, знову біль...
Невже, я винесу це все?
Навіщо, ламати в собі крихітку надій?
Поезія така проста-без змісту!
Та скільки в ній мого життя.
І знову страх і знову небуття...

Бабусі
ЇЇ руки спрацьовані й милі,
А усмішка привітна така.
Її ніжне слово,аж ранить,
Бо вона частинка мого життя.
Прийде, обнімить тихо й поцілує,
Загляне в душу, і знайде
Той біль, що так ранив мене.
Чорне волосся не старіє з роками,
І усмішка розцвітає щораз,
Вона ж моя рідна бабуся,
Вона ж частинка життя.
Нема на світі ще такої!
Такої ніжної і простої,
Такої милої і дорогої.
Прийду до Вас й поцілую,
Так, як цілували Ви колись мене.
Вклонюся Вам і скажу:
"Спасибі, бабусю, за все!"

 
Ульяна Кузь (Стахира)

Пишіть за адресою ulyanka"зайчик"tlen.pl 

 

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus