Наступне із збірки «Розмова з ангелом».
№ 2002
(Останній день осені)
Те, що було жовте, вже давно опало, -
Обтрусив листопад листя.
З тиші лісової залунала
Вітру ностальгійна пісня.
Завтра, вчора, сьогодні в єдине злились -
Час туманами простягся нам до ніг.
На краплини, що стукотять по склу, не злись, -
Завтра дощ ми проміняємо на сніг.
Птахом, веселкою, росами-босими
З уст летіли випадкові слова
В останній день осені
Номер дві тисячі два.
МІСТО
Плачучи, летять птахи на південь,
Бо не знають, навіщо тут потрібні.
Втомлене до болю місто.
Як шумно, брудно, тісно...
Життя, як на газетних шпальтах:
Чорне, біле, сіре...
Дороги, спориші, асфальти...
А хочеться, хоч трошки мрії...
Задихається місто в пилу.
У небо стримлять дахів сірих вістря.
І терпкий запах, наче в полину.
Стомилась.
Набридло.
Дайте повітря.
А це, так би мовити, прем’єра:
Без назви
Сьогодні ти схожий на троля.
Я, -як завжди, - на ельфа.
Може, така наша доля,
В різних казках померти?
Мабуть, завтра я – Немезіда.
Мабуть, завтра ти – як завжди.
І кохання плід недозрілий
Розіб’є над Стіксом мости.
Може, потім ти – усміхнешся.
Може, потім я - розревусь.
Може, стрінемся потім – у пеклі.
Там розплатимось. Не хвилюйсь.
Може, вдастся поторгуватись.
Лиш гляди, не накой біди.
Все одно, куди не підемо,
Та потрапимо згодом туди.
МЕТАМОРФОЗИ
Як шкода – нема більше слів.
І так ніби дощ уперіщив.
І так ніби вимив думки.
І ніби й саму мене знищив.
Я просто стечу по стіні
Потоком несказаних слів.
Ніхто не побачить тоді
Ні крихти, ні порох, ні біль.
І коли врешті виллю я душу,
Позбираю осколки від мрій,
Тебе залишитися змушу,
Одним лише дотиком вій.
Зремонтую старий канделябр
І запалю на ньому свічки.
Стану полум’ям, - збудуся зябер,
На світлі розширю зрачки.
Стану димом і сонячним світлом.
Гарячим вугіллям тебе обпечу.
Злиюся з небом і сонцем і вітром…
Змахну крильми і…..
Відлечу.
München, Deutschland
August 2008
P.S. Жар-птица — сказочная птица, персонаж русских сказок, обычно является целью поиска героя. Перья жар-птицы обладают способностью 14. светить и своим блеском поражают зрение человека. (Материал из Википедии — свободной энциклопедии)
Вербальний джаз
Тут дзвінкі звуки Кейко Мацуї
А за вікном шелестить дощ
Травневий свіжий і дикий
Сьогодні ти вперше кинув слухавку
А я ще не все сказала
Розтерла туш по обличчі
Слухала дощ бо що важливіше
За шепіт живого по неживому
В той час як час плине повз
Минаючи атоли мого океану
І дощ не порадившись з травнем
Змив каштановий цвіт в піднебесся
Здається я навіть заплакала від того болю
А ти просто отак кинув слухавку
І небо не проронило ні слова
* * *
Хвилюється тиша, прикидана мотлохом
Очманілих розмов, що не вернеш назад.
Чую, як дихаєш: жадібно, поспіхом
Серед спогадів моїч у дивних садах.
Азалії в"януть, що їх так недбало
Морською водою полив садівник.
Ефірні стрічання, як порвані фани,
Руками не зловиш. А ти їх уник.
Ти не втік від кохання, бо я утекла.
Танула довго і мовчки - сльозами.
Азаліям шкодить солена вода, -
Не знала тоді це, прости, я не знала.
Цілувала б твої пульсуючі скроні
Я...
Deliramenta
Безсоння. Північ. Чорний чай.
Бездонність. Темрява і тиша...
І я сама вже ніч колишу.
Це марення я не залишу...
Згадала те, чого шукала,-
Ішла по шпалах навпростець,
Гукала сни, що накінець,
Не розтлумачив сам старець.
Торкала клавіші рукою.
Між слів, так просто, - чорно-білі.
І знов блукали заметілі,
Де всі думки оторопілі.
Зламала клітку супокою.
Волю давала емоціям,
І рахувала пропорції,
Верталась туди, де socium.
Зводила свою fata morgana.
Думала за всіх і наперед.
Довго думала... та, мов намет,
Враз зупинилась посеред...
У вирі дощів і туману
Зеленіє-жовтіє трава.
Колюча відкладена справа -
Недописана мною строфа.
