Світлана ЛЕСЬКІВ

Я на гору круту крем'яную
буду камінь важкий підіймать..!

Л. УКРАЇНКА.

До жмутку перших квітів «Вересневого прозоріння» (хоч комусь може й не повсюдно яскравих, барвистих, але — безперечно — завше ніжних, запашних) акторка небезпідставно взяла епіграфом оптимістичне многотруддя Лесі Українки.

Найперше, вона є її ідеалом у творчій царині, та й вірші писати — не легше, ніж каміння перти на гору. Однак конкретні слова мужньої поетеси є ще й гаслом чарівної Світлани Леськів у її   буднях, і  святах.

Невеличке, але привітне село Ромашівка на чортківському Тернопіллі, де народилася дівчина, в перший день її життя 12 вересня 1971 року позолотило серце своєї доньки осіннім падолистом, високо підняло перед нею небо творчості. Як наслідок, сукупність цих барв і мелодії материнських колискових рано запросили її душу до пера і паперу; уже в шкільні роки Світлана друкується в райгазеті та журналі «Барвінок».

Любов до рідної мови привела її в педагогічне училище (закінчила 1990 року), а потяг до карбованого слова — до першої збірочки. Вірна життєва супутниця священика отця Ігоря Леськіва, вона дарує свої вірші не тільки парафіянам греко-католицьких храмів Угриньковець, Хартонівців, Ставок, де глаголить Боже слово її чоловік, а й усім отцям консисторії, усім віруючим, кому не байдужа рідна мова, дорога до Всевишнього, любов до  України.

Петро МЕЛЬНИК
член Спілки журналістів України.

 

МАТЕРІ БОЖІЙ

Ідем до Тебе, Мати Божа,
Надію  в  серці  несемо.
Зломить її ніхто не зможе,
З  твердою вірою  йдемо.

Моя молитва — це подяка
За всі ті ласки, що дала,
Що  помогла біду  здолати,
Від  зла,   спокус уберегла.

Дала мені Ти силу волі
І  терпеливість,   й  доброту,
Зносити прикрощі,  гру долі,
Захороняти  чистоту.

Царице  наша  пречудесна,
Тобі  благання  наші шлем.
Прийми  їх, Матінко небесна,
Себе в  опіку  віддаєм.

Прости за все, що согрішили,
Бо щиро каємось у цім,
Захоронн, щоб з миром жили,
Любов і щастя йшло в наш дім.

ЛЮЛІ,  СИНУ

Люлі, люлі,  сину,
Спи, моя дитино.
Спіть,  миленькі  очка,
Рідного  синочка,
Поки ще маленькі
Й  колихає  ненька.

Спи,  синочку милий,
Соколик красивий,
Рідний,  дорогенький
Горобчик  маленький.
Ніжки  й  рученята,
Спіть,  щоб рано  встати

Щоб  були  здорові
Брівки чорноброві,
Ніжні  губки  й  щічки,
Та ще й біле личко.
Лю-лі,  лю-лі,  синку,
Спи, моя  дитинко.

Осіннє

Вже відлетіли в вирій журавлі
Поклін  віддавши матінці-землі,
Останній  раз  оглянувшись  назад
На скошені поля, осінній сад.

І млосна туга серце огорта,
Бо з птахами відходять і літа.
Отак летить невпинний часу лік,
Усе минає, йде за віком вік.