Агрегатор новин Заліщик в Інтернеті

Печера в Гиньківцях: старожитності та повстанська звитяга

Із сивої давнини печери були складовою частиною життєдіяльності людини, адже у темних лабіринтах можна знайти надійний прихисток від ворогів та хижих звірів, а в лютий холод — облаштувати теплу оселю й зігрітися біля вогню. У загадкових лабіринтах мені завжди навіюються роздуми про буття та сенс життя, адже вони були наділені містично-сакральним змістом, ставали місцями язичницьких святилищ та християнських храмів. Одним із таких містичних місць є загадкове урочище та печера біля села Гиньківців Товстенецької ОТГ нинішнього Чортківського району.

Оскільки одним із напрямків наукових інтересів автора статті є спелеологічно-археологічне вивчення і дослідження печер Західного Поділля, то варто акцентувати увагу на дослідженнях поблизу печери Гиньківська.

Отже, печера Гиньківська розміщена на лівому березі каньйоноподібної долини річки Дупа (Тупа, Дупла, Дуплава), вище середини пологого схилу та праворуч від ерозійного яру. Загальна площа її становить 800 кв. м, об’єм 1000 куб. м, вхідна частина завширшки метр та заввишки 0,4 м. Висота ходів та залів печери сягає 0,8—1,2, а ширина — від 2 до 8 метрів. Південна частина печери сформована у вапняках, а північна — в пісковиках. Верх стелі має натічні форми й підпирається багатьма колонами, які утворилися внаслідок просочування і зцементування карбонатів у піску. Процесам зцементування сприяв той фактор, що над пісками (які наповнюють печеру) залягають поклади вапняків, котрі під дією біохімічних процесів поступово розчинялися водою, яка потрапляла із поверхневих шарів ґрунту. Потім вода, насичена кальцитами, проникала крізь тріщини вапняків у пісок та зцементовувала його у порожнині впродовж багатьох тисяч років. Таким чином, печера Гиньківська (місцева назва «Дєра») спочатку формувалася у результаті вимивання та просідання порід під вапняками. Пізніше, із XIX століття, вона довершувалася добуванням піску місцевими жителями.

Перед входом до печери, на правому схилі ерозійного яру, є три доволі цікаві геологічні утворення із пісковиків. Це розташовані поруч два великі стовпці округлої форми діаметром 0,6 і заввишки 1,5 та 2 метри. Опитуючи мешканців села, я встановив, що ці природні утворення мають назви «Дід» та «Баба». Далі, за 15—17 метрів від стовпців, над урвищем яру розташований валун трикутної форми заввишки 4 метри, а довжина бічних граней його — 5 метрів.

Селяни з Гиньківців називають цей камінь «Сторож». Існують перекази, наче Дід, Баба та Сторож у далекі часи були нашими давніми богами, а після запровадження християнства перетворилися на камені.

Зазначу, що терміни “дід” і “баба” мають глибоке індоєвропейське та праслов’янське походження. Зі старослов’янської дъдъ не лише «батько матері або батька, стара людина». Ця назва успадкувала такі значення, як діди — «спадщина»; дідизна — «спадщина, давні часи»; дідизний — «успадкований, дуже старий». Ці назви безпосередньо пов’язані із віруваннями давніх слов’ян: дідо — це сніп колючої рослини (будяка, осоту і т.п.), який ставили біля воріт або дверей хліва чи хати, щоб відлякати нечисту силу. Аналогічно дід, дідух означає сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина верхівок виступає з одного боку, а друга половина з іншого. Цей сніп завжди стояв на почесному місці у хаті.

Як свідчать факти з історії слов’янських мов, «баба» у дохристиянських віруваннях слов’ян пов’язана з обожнюванням духів та предків, які були покровителями домашнього вогнища, миру, затишку та спокою. Це слово походить із праслов’янської baba та старослов’янської баба, яка не лише означає «стара жінка», а й «повитуха»; баб’ячий, бабити — «бути повитухою, знахарювати»; бабницький — «акушерський». Також це слово походить із праслов’янської мови: bab- — «надуватися; розбухати; бути кулястим». Тому коренева основа -баб завжди виступає у значенні роду великих, кулястої форми слив, груш, ягід, а в лікувальній медицині бабка — «подорожник». Також баба — це «рід сакрально-магічного печива із пшеничного борошна, паска».

Розташований поряд валун — «Сторож» — символізував оберіг, що стоїть на шляху до сакрального місця і підтримує гармонію та світопорядок. Семантика слова походить із праслов’янської stergti, sterkti, старослов’янської стръшти, стражъ — «сторож».

Цілком ймовірно, що в дохристиянський час урочище слугувало сакрально-культовим осередком наших далеких предків, адже тут могло бути святилище. Але всі крапки над «і» зможе розставити його величність час: тільки детальні археологічні розкопки та дослідження зможуть дати остаточну відповідь на це запитання. Про те, що у сиву давнину неподалік містилися святилища та капища, свідчать матеріали археологічних досліджень. Так, поблизу села Мишкова в 1976 році виявлено місцезнаходження кам’яного ідола. Восени 1999 року археологічна експедиція дослідила місцезнаходження другого ідола. Ці дві унікальні стели нині перебувають в експозиції Заліщицького краєзнавчого музею. Відомо, що на полі села Блищанки донедавна лежала нижня частина кам’яного ідола. Під час археологічних розкопок у 1984—1985 роках досліджено й обстежено святилище ранньозалізного часу в селі Бедриківцях.

Я особисто дослідив печерне святилище поблизу Городка, яке розташоване неподалік місця злиття Серету й Дністра.

Здавна відоме святилище поблизу села Монастирка. Там, перед входом до печери, є кам’яний жертовник, про який згадували історики ще у XIX столітті.

Доволі часто нам доводиться чути оповіді про магічні та сакральні місця, в яких людина відчуває припливи енергії, сил, зцілюється і знаходить порятунок із безвихідного становища. Кожен по-різному сприймає такі речі. Цілком ймовірно, що «святе місце ніколи пустим не буває», тому існує певний взаємозв’язок минулого із сучасним та майбутнім.

Стало відомо, що в середині 1940-х років у штольнях печери Гиньківська переховувалися борці за волю та незалежність України, героїчні воїни ОУН-УПА. Тутешні мешканці розповідали різні версії тих подій. Тут нічого дивного, адже документальні свідчення були відсутні, а перекази передавалися з покоління в покоління. Загалом, усі розповіді зводилися до того, що під час збройних сутичок із підрозділами НКВС у районі лісів села Дуплиська одному загону УПА вдалося прорватися з оточення. Вночі вони переодяглись і заховалися у печері в Гиньківцях, але за підказкою сексотів вхід до печери відразу був заблокований енкавеесівцями. Лише за допомогою місцевих жителів, які споїли чекістів під час весілля у селі, в перестрілці загін УПА вирвався із оточення.

Усі подробиці подій сімдесятирічної давнини стали відомі нещодавно. За дивним збігом обставин близько 10-ти років тому науковцям пощастило натрапити в лісі біля села Малої Кужелівки Дунаєвецького району Хмельницької області на архів УПА, який належав Віньковецькому проводу ОУН Кам’янець-Подільської округи. Цей архів був багатий підпільними виданнями, які друкували у базовій друкарні імені Ярослава Старуха («Стяга») містечка Товстого, а потім передавали у Центральну та Східну Україну. Серед численних підпільних видань в архіві були два номери (№3 та №4, 1948 рік) невеличкого дитячого журналу «Малі друзі». В одному з них було вміщене оповідання «Повстанці виручили своїх друзів», у якому висвітлюються події, що відбулися в кінці травня 1945 року в селі Гиньківцях, у печері піщаного кар’єру.

А було це так. Невеликий відділ УПА, забез­печивши себе харчами і водою, вирішив закварти­рувати у пісочні. Але через кілька днів про це до­відалися більшовики. 28 травня із Товстого при­були значні сили відділу НКВС, які оточили печеру й підірвали до неї ходи — думали, що повстанці подушаться. Наступного дня сюди прибула комісія із Чорткова, яка розду­мувала над планом лік­відації загону. Вдалися до хитрощів. Про людське око начебто заарешту­вали капітана, який на­казав закрити ходи. Вони говорили, що жаль душити людей, повідкривали виходи й запропонували повстанцям добровільно здатися. Повстанці від­разу зрозуміли задум ворога, тому насміхалися і глузували з чекістів. Навіть один розлючений сержант зі злості почав стріляти і поліз у печеру, але відразу був убитий повстанською кулею. Далі енкаведисти знесли із села околоти і спалили біля входу сім кіп. Вони гадали, що дим увійде усередину печери і поду­шить повстанців, але дим при вході лише завертав назад. Тоді чекісти заду­мали спровокувати пов­станців. Вони переодягну­ли у свою уніформу місцевих жінок і дітей, видали їм гвинтівки й наказали лізти в печеру. Вони думали, що повс­танці постріляють їх біля входу, а радянська агі­тація зможе рознести звістку про звірства УПА стосовно мирного населення. Але не так сталося, як гадалося: повстанці відразу впізнали своїх людей і впустили всередину печери.

Єдиний вихід із ситуації, до якого додумалися енкаведисти — це тримати в облозі повстанців доти, доки голод і спрага не зморять їх. На заміну із Заліщиків прибув новий загін більшовиків у кількості 150 чоловік. Вони окопалися довкола печери і виставили кулемети.

За тиждень облоги у повстанців вода і харчі почали закінчуватися. Але про них не забували їхні друзі. Вони здійснили розвідку місцевості, встановили розташування більшовиків і підготували план удару по чекістах. До цієї операції були залучені три рої самооборонного кущового відділу. Після цього вночі з 3-го на 4-те червня підмога підійшла до позицій більшовиків, повстанцям навіть вдалося розміститися біля їхнього штабу. Також вибрали зручну позицію біля церкви, з якої добре проглядається і прострілюється урочище, тому помістили кулеметний розрахунок.

За дивним збігом обставин у цю ніч повстанці в печері також вирішили пробитися з оточення. Вони, тихо виходячи із пісочні, почали займати зручні позиції для завдання удару по чекістах. П’яні більшовицькі вартові сприйняли повстанців за своїх, навіть почали кричати: «Чєго удіраєш?» і самі кинулися тікати. У цей же час повстанці, що прийшли на допомогу, почали пускати в небо ракети, аби краще бачити ворога, й одночасно відкрили вогонь і закидали їх гранатами. Від такого несподіваного нападу спантеличені чекісти розбіглися зі страху.

У результаті цієї блискучої і вдало спланованої операції обложений відділ із незначними втратами з’єднався із побратимами по зброї. Як пізніше донесла розвідка, більшовики у нічному бою втратили свого командира та 70 чоловік особового складу НКВС.

Отже, урочище й печера Гиньківська є цінною пам’яткою нашої історії, яка пов’язана із боротьбою українського народу за свою незалежність, і перспективною в плані майбутніх археологічних досліджень. Тому доречно розробляти план стосовно внесення її до об’єктів туризму у нашому краї.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,
археолог, спелеолог, дослідник старожитностей,
фортифікацій і топоніміки краю,
 с. Нагірянка Чортківського району.

Фото Володимира СНІГУРА

Читайте також

Пошук

Система Orphus