Пам’ять про вчителя. Я. В. Смеречанський

СПОГАД МИРОСЛАВИ МЕДИНСЬКОЇ-КОВАЛЬЧУК, ХОРИСТКИ ШКІЛЬНОГО ХОРУ 1955 РОКУ
 
Коли думкою лину в юнацькі роки, то крім загальноосвітніх предметів з особливим пієтетом згадую уроки співу, які проводив відомий композитор і диригент Я. В. Смеречанський. Хористи, старші жителі міста пам’ятають його як великого ентузіаста створення хорів, автора багатьох музичних творів на слова Т. Шевченка та інших поетів, автора Літургії.
 
Я. В. Смеречанський 

Про його життя і творчість знала ще раніше від своїх батьків, які були учнями О. Маковея, коли вчилися у вчительській семінарії. У той же період був семінаристом і Я. В. Смеречанський, який тоді вчився на першому курсі.

Навчаючись у середній школі, мала можливість пізнати Ярослава Васильовича як учителя співу. В моїй уяві зринають репетиції шкільного хору. Майже кожний старшокласник мріяв у нього співати. А щоб стати хористом, треба було пройти перевірку диригента.

Усі з нетерпінням чекали висновку вчителя, який уважно і тактовно слухав кожного учня. Якщо хтось не міг співати правильно, то диригент делікатно натякав, що потрібно більше слухати музичних творів, бо це сприяє розвитку слуху. А яка радість огортала тих, хто почув, що він має право відвідувати заняття хору!

Крім хорового гуртка я відвідувала літературний, яким керував учитель української мови і літератури М. Ф. Лубкович. Багато членів цього гуртка (я також) писали вірші, які потім обговорювали на засіданнях.

Одного разу я написала вірш про необхідність знань в житті кожної людини. М.Ф.Лубкович дав прочитати цей учнівський твір Я.В.Смеречанському. Через якийсь час композитор написав ноти до тих віршованих рядків. Яке ж було моє здивування, коли наш шкільний хор вивчив цю пісню, і вона зазвучала на районній олімпіаді. Шанований і відомий композитор Я. В. Смеречанський, який писав музику до творів класиків української літератури, не обійшов увагою заримованих рядків своєї учениці - десятикласниці. Такий благородний поступок ще раз підтвердив скромність і шляхетність талановитої людини.

З того часу багато води відніс старий Дністер у Чорне море. Текст вірша стерся у пам’яті, але мелодія і кінцева строфа запам’ятались до цього часу:

Щоб вміти прекрасні
мости будувати,
Сади, щоб ще кращі почали
цвісти,
Ми будем трудитись, все
нове вивчати
І прапор науки високо
нести.

Газета "Колос"

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus