Політ душі - в джазовій імпровізації (Інтерв'ю з музикантом Ярославом Гринишином)

Сучасна музика не знає кордонів і завжди поєднує різні стилі та навіть світогляди… Як і завжди, її навколо нас багато: абсолютно різножанрової, різностильової, можна сказати, різнобарвної. Весела, меланхолійна, релаксуюча і така, що дарує нові сили, музика, тривожна і наснажуюча, яка підіймає настрій і здатна вплинути на вдячного слухача, змінити «погоду душі». Можна перелічувати багато її характеристик. Це – ніби кольори веселки: обирай собі той колір, ту музику, яка найбільше припала до серця. Але набагато краще, коли розмаїття барв гармонійно поєднане в одному музичному творіпольоті душі та передане живим звучанням інструмента. Таке розмаїття жанрів, змішування стилів у поєднанні з імпровізацією викликає ураган незабутніх емоцій і дарує яскраві моменти незабутніх вражень від музики, яка звучить, наповнюючи світ красою. Музика душі, музика барв – це розмова про джазові мелодії у виконанні заліщицького музиканта Ярослава Гринишина...

Якщо звернутися до його біографії, то народився Ярослав Васильович у місті Заліщики 3 червня 1965 року . Отож, цьогоріч музикант відзначив свій золотий ювілей. Він закінчив Тернопільське музичне училище у 1984 році та Дрогобицький педагогічний інститут , які стали для нього освітньою музичною та педагогічною базою. З 1987 року працював викладачем по класу фортепіано Заліщицької державної музичної школи. Певний період своєї трудової діяльності обіймав посаду головного спеціаліста відділу культури Заліщицької райдержадміністрації. Ярослав Гринишин – ветеран Афганської війни, активний учасник Революції Гідності у складі Афганської сотні. А сьогодні він – волонтер, підтримує наших воїнів на Сході України, де точиться війна. Але музика була, є і буде потрібна завжди, навіть під час найскладніших етапів людської історії, бо вона підтримує і дає наснагу жити… Говорячи про Ярослава Гринишина як музиканта, думаю, варто віддати належне його виконавській майстерності як джазового імпровізатора. Ярослава Васильовича відрізняє своєрідне почуття форми, вміння наповнити особливим змістом будьяку композицію, створюючи при цьому яскравий фактурний музичний рисунок. Той, хто слухає джаз у виконанні цього піаніста, може не тільки бути вдячним за якісну музику , але й відчути особливо насичену енергетичну атмосферу. Музикант не просто грає, він спілкується, ніби розмовляє з інструментом, чим не залишає своїх вдячних слухачів байдужими, бо джаз – це саме життя, імпровізація, а не вивчений музичний текст.

Про значення у житті творчої палітри музики ми спілкуємось із Ярославом Васильовичем:

– Хто вплинув на Ваш професійний вибір музики?

– Мої батьки – не музиканти. Вирішальним у виборі професії стало моє навчання гри на фортепіано в класі талановитого педагога Людмили Силівни Козятник, її вміння зацікавити, привити любов до музики .

– Понад двадцять років Ви, Ярославе Васильовичу, навчали дітей у музичній школі по класу фортепіано. Які педагогічні надбання з Вашого досвіду , думаєте, можуть бути цікавими для інших професіоналів?

– За час роботи в школі я багато років займався розробкою методики викладання стилізованої, зокрема, джазової імпровізації, концепція якої випливає з того, що музика – це мова, за допомогою якої ми передаємо певний зміст чи настрій, використовуючи багаж виразових засобів музичної виразності, інакше кажучи,"словниковий запас" музиканта, який складається з ритмічних, мелодичних, акордових і фактурних малюнків. Зараз ми з Вами ведемо діалог , висловлюючи думки з допомогою власного словникового запасу. Чим ширший словниковий запас, тим цікавіший співрозмовник. Аналогічно все відбувається в імпровізації. Це – творення музики в процесівиконання. На жаль, у сучасній музичній педагогіці цей напрямок майже не вивчається, хоча в часи Йоганна Себастьяна Баха це була обов’язкова складова виховання професійного музиканта.

– У свій час Ваш друг, архітектор Анатолій Сорочук зробив запис джазових композицій у Вашому виконанні. Вони розміщені на сайті «Заліщики онлайн» з 2011 р. у вільному доступі для усіх шанувальників: http://zal.te.ua/index.php/galereya/muzychnagalereja/414-jaroslavgrynyshyn-ekspromty Ці твори цікаві, і під час прослуховування стає зрозуміло, що для кожного з них Ви обираєте певний стержень, наприклад, народні, авторські пісні, застосовуєте різні музичні стилі. Отож, на основі чого народжуються джазові експромти?

– Запис цих експромтів виконаний ще у 1997 році в Анатолія Ярославовича вдома на примітивному синтезаторі, так би мовити, для “внутрішнього споживання”, а потім Олександр Хомишин, до речі, один із найобдарованіших моїх учнів-імпровізаторів, розмістив їх на сайті Заліщиків. Є різні варіанти створення експромтів. Можна за основу брати гармонію і мелодію народної пісні чи класичної теми і обрамляти її новими гармонічними і мелодичними зворотами. Це так звана імпровізація на задану тему, а можна під враженням певної події довільно передавати емоційний, психологічний стан – свій чи іншої людини... Майже кожен музикант упродовж свого життя робить якісь спроби в композиції, але музика це мистецтво для тих, хто її сприймає, слухає, а для тих, хто цим займається, – складна наука з багатьма закономірностями, правилами, канонами. Аматор може написати пісню, продиктовану метроритмом поетичного тексту, але написати симфонію, розписати партитуру , зробити аранжування – для цього потрібні глибокі фахові знання.

– Чи є у Вас авторитети в музиці загалом – з точки зору джазу також?

– Це – Мирослав Скорик, наш сучасник, якому вдалося поєднати сучасне письмо з карпатським фольклором і джазом. Загалом, сучасні композитори, насправді, можуть зробити за весь період творчої діяльності лиш декілька власних відкриттів, знайшовши власний почерк. Аналізуючи творчість будьякого композитора, можна знайти засоби, які вже використовували попередники. Це – не завжди плагіат. Ми з Вами теж не зможемо висловити думку без застосування слів, які вже кимось використовувались раніше.

– Ярославе Васильовичу, на початку 2014 року відбувся Ваш концерт (джазова імпреза) у Заліщицькій державній музичній школі разом зі співачкою Оксаною Караїм. Ця подія мені дуже запам’яталася, адже Ваш дует був гармонійним. Просто на сцені Ви імпровізували на фортепіано на обрану основну тему. Думаю, можна сміливо сказати, що кожен такий виступ стає унікальним, оскільки неможливо двічі зіграти однаково. Що Ви можете сказати про це? Чи плануєте нові спільні виступи з музикантами, вокалістами?

– Цю ідею щодо спільного концерту з Оксаною Караїм, з якою ми мали творчу співпрацю, я виношував давно. Подія була запланована на пізніший час. Але настав січень 2014 року – той складний період Революції Гідності, коли події згущувалися і ставали все драматичнішими. Уже на той момент загинув Сергій Нігоян. У нас був напрацьований репертуар, і я подумав про те, що концерт слід зіграти вже, бо було передчуття, що обставини можуть бути ще складнішими і такий захід стане недоречним.

– Серед Ваших фото я бачила одне, на якому Ви виконуєте музичний твір на жовто-блакитному піаніно, яке стало одним із символів Майдану. Які спогади залишились у Вас про той, думаю, пам’ятний момент?

– Те фото було зроблено моєю дочкою, так би мовити, при святі: або на Миколая, або на Різдво. Було на чому грати, кому і для кого.

– Уже тривалий час Ви, Ярославе Васильовичу, проводите активну волонтерську роботу , допомагаючи воїнам, які перебувають на Сході України, в зоні АТО, зокрема й нашим землякам наддністрянцям. Хтось може сказати, що сьогодні – час не для музики, але ми знаємо і про такий досвід, коли виконавці, музиканти підтримують мистецтвом дух наших солдатів на передовій, а також поранених у госпіталях. Чи виникала у Вас подібна ідея?

– З моїм товаришем, музикантом і волонтером Ігорем Федірком таку ідею ми виношуємо ще з осені минулого року . Але з різних причин не вдавалось. Нам треба максимально раціонально використовувати час, щоб відвідати якомога більше підрозділів. Хлопцям потрібні не тільки продукти, медикаменти, спорядження, речі, які допоможуть хоч трохи підвищити боєздатність і вижити. Їм потрібна не меншою мірою моральна підтримка, відчуття того, що про них пам’ятають і цінують те, що вони для нас всіх роблять. Для них кожен приїзд земляків – це справді подія. Та й тиша на передовій – частина ратної роботи. Одного разу , коли ми з Андрієм Красієм та Ігорем Федірком приїхали до хлопців із 31-го блокпоста відразу після того, як вони внаслідок важких боїв втратили все і змушені були змінити місце дислокації, я спитав командира роти, чи можна включити пісню, яка написана і присвячена їм. «Можна, якщо дуже тихо, – відповів командир і продовжив говорити у рацію: – Танки чути?» Ми зрозуміли, що військові зовсім на іншій хвилі… Іншого разу на одному з опорних пунктів, де несли службу наші земляки Ярослав Цупер, Юрій Монич і Сергій Побігун, виявилось, що в підвальному приміщенні є фортепіано. Я грав, Богдан Фенюк і старшина, який до війни працював директором будинку культури, співали. А після чергової пісні я побачив відеокамеру і дівчину , як а нас знімала. Виявилось, що це – польська журналістка, яка періодично приїжджає в Україну і знімає документальний фільм про те, як людей змінює війна. На Різдво Ігор Федірко взяв баян, і ми з Дмитром Дмитровичем Васильчиком влаштували в Лисичанську , у 24-ій бригаді, коляду . А по дорозі назад Ігор до пізньої ночі давав імпровізований концерт в Ізюмі для заліщицьких міліціонерів, у яких ми зупинилися переночувати. Так що деколи спонтанно краще виходить...

– Не можу залишити поза увагою, Ярославе Васильовичу, наш спільний творчий проект – пісню-молитву «Хай ангели вас захистять крильми!», створену для воїнів, які захищають Україну на Сході. Ця пісня-молитва, крім того, що «живе» в Інтернеті як відеокліп (https://www.youtube.com/watch?v=eigZkypXMpk), звучить на благодійних концертах по збору коштів на підтримку наших солдатів, а також на презентаціях поетичної збірки «Воїнам світла» на Тернопіллі, у Львові та Києві, інших містах, справляючи сильне враження на слухачів. Спасибі Вам за цей твір, а також за наше цікаве спілкування.

Завершуючи розмову, хочу сказати, що Ваша музика, джазові інтерпретації своєрідні та цікаві для багатьох слухачів. Крім того, бажаю Вам, щоб зорі зійшлися і Вам вдалося організувати спеціальний концерт для наших воїнів. Крім того, надійшла інформація про те, що 23 червня 2015 року рішенням Президії Української спілки ветеранів Афганістану Ви, Ярославе Васильовичу, нагороджені медаллю «За заслуги» ІІІ ступеня. Я, як і багато наших краян, добре знаємо про Вашу активну громадянську позицію, принциповість і постійну самовіддану підтримку не словом, а ділом українських воїнів, які захищають Україну на Сході у протистоянні з сепаратистами, проросійськими найманцями і російськими військами.

Щиро Вас вітаю із цією високою нагородою, яка є визнанням Ваших заслуг!

Інтерв'ю вела

Оксана ДЯКІВ

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus