Cвітова історія знає серед найвідоміших баштових годинників Празький Орлай, що встановлений на південній стіні Староміської ратуші в Празі, та Кремлівські куранти на Спаській вежі в Москві.
Празький дзигар (годинник) відомий з ХV століття, але фігурки, що рухаються, з’явилися аж у ХVІІ столітті. Вони символізують людські вади-ганджі і такі домінанти нашого життя, як смерть, а також ангела, що піднімає та опускає караючий меч. До виготовлення цього хронометра причетні такі майстри, як Микулат Кайдан, Ян Шиндель, Ян Таборський, Войтех Сухарда.
Кремлівські куранти відомі з 1625 року, коли під керівництвом англійського механіка Христофора Галовея російськими майстрами-ковалями Шумилом Ждановим, Олексієм Шумиловим, Кирилом Самайловим були встановлені циферблат і дзвони, котрі «грали музику і відміряли час дня і ночі».
Наймолодший із всесвітньо відомих європейських курантів – лондонський Біг-Бен, тобто годинник, що встановлений на вежі Вестмінстерського палацу (в народі – Парламенту Англії). Архітектор Черльз Беррі у 1840-х роках добудував при палаці стрімку висотну вежу, на якій Огастес Пьюджин встановив семиметрові стальні рамки, а в них на чотири сторони світу стали показувати точну пору дня і ночі годинникові стрілки (2,7 та 4,2 метра довжини). Дзвони Біг-Бена грають мелодію кембриджських передзвонів, відбиваючи ритм слів: «В пору, що Господь береже мене, і сила його не дає нікому спіткнутися».
Годинник на дзвіниці-вежі костела святого Станіслава у нашому місті не надто відомий, як згадані його попередники, але для такого невеликого, провінційного міста, як Заліщики, це явище значне. Тим паче, що історія його теж цікава.
Костел св.Станіслава збудований каштеляном Станіславом Понятовським у 1763 році. Правда, то була дерев’яна споруда. І тільки в 1824 році костел постав з каменю і набув сучасних обрисів з вежею та отвором для годинника, який встановив, як зізнався з архівних джерел наш краєзнавець, директор районного краєзнавчого музею Василь Олійник, аж 19 вересня 1875 року австрійський майстер із Шашліця Іван Бавор, уродженець м.Бамберг. Сам годинник виготовив дзигармайстер Еміль Шауер, і за нього громада римо-католиків у Заліщиках заплатила тоді 800 форинтів. Однак тому пристрою по відліку часу судилося прожити тільки 33 роки. 2 червня 1908 року блискавка вдарила у вежу костелу і спалила годинник. Покрівлю відремонтували, костел діяв до Другої світової бойні, але годинник мовчав. Після війни більшовики зробили з костелу склад солі та інших товарів. І тільки в 90-х роках минулого століття в костел прийшли віряни - римо-католики, котрі з ксьондзом Мареком Пшебильським відновили не тільки інтер’єр костелу, а й 17 квітня 1997 року благословили роботу відновленого годинника, за котрий заплатили польським майстрам 9 тис.доларів США. Очевидно, не надто сумлінний догляд був за механізмом годинника, або ж не надто якісно поставилися до його виготовлення дзиґар-майстри Варшави, але невдовзі годинник зупинився. Ні громада римо-католиків міста, ні її новий пастор-ксьондз Станіслав Жаля не хотіли миритися з таким станом речей.
Варшавський майстер відремонтував механізм хронометра і запропонував «оживити» годинника, щоб він не тільки показував час, а й «відбивав» години.
Львівські майстри, до яких звернулися віряни, запросили чималі гроші. Тоді ксьондз порадився з прихожанами і Роман Гірник взявся за створення ініціативної групи та пошук майстрів-професіоналів, котрі б змогли озвучити механізм годинника. Звичайно, курантів ніхто не збирався виготовляти, але…
«Розробником технічної частини задуму був заліщанин Віталій Дмитерко. Допомогли в пошуках динаміків (озвучення годинника) Борис Войчишин, Сергій Диковицький, запчастинами посприяв Андрій Кузь, встановлював динаміки Іван Човган, - розказує депутат міськради, підприємець Роман Гірник. – Сприяв у ремонті годинника мій двоюрідний брат Володимир Стасячек з Мостиськ, котрий возив мене в Польщу і назад. Транспортом допомагав Андрій Романко».
- Пане Романе, скільки часу Ви втілювали задум у реальність? – запитую головного героя відродження годинника.
- У травні минулого року ми запустили в роботу годинника, а тоді мізкували над дзвонами. Ми по крупинці збирали необхідні деталі, щоб усе задумане зреалізувати.
За виконану роботу ми не брали грошей, фінансово – тільки для придбання деяких деталей – допомогла міськрада в особі голови Володимира Бенев’ята та його заступника Степана Миронюка. Нещодавно на сесії міської ради голова міста висловлював мені подяку за добру справу, я ж адресую її всім своїм колегам, які доклали багатьох зусиль, щоб для міста і його жителів зробити гарну обнову. Справді, в нас є чимало умільців, технічно грамотних і цікавих людей, які, можливо в повсякденному житті надто скромні, але вони не байдужі до проблем міста, і завжди готові прикластися до його оновлення. Найбільше цінується те, що зроблено власними руками, завдяки своїй кмітливості. І це завжди створює атмосферу, сповнену затишку, тепла, спокою. Тому подарунок на костелі – це не тільки цікаве хобі людей, які вклали в нього всю фантазію думки, а й чудовий спосіб порадувати людей, і, зрештою, заявити, що не все так погано в нашому домі.
Після всіх розвідок та розмови з Романом Гірником подумалося: як добре, що не черствіють душею патріоти міста! Як добре, що є такі люди, котрі зводять для нього сучасні будинки, настеляють-вимощують у ньому асфальтові дороги, озеленюють його парки і сквери, а то й інформують через сучасні аудіо-відео можливості про його здобутки, про людей-творців його обличчя і слави світову громадськість (маю на оці Іnternet). І як добре, що є такі люди, як Роман Гірник та названі ним однодумці, котрі оживили головний годинник міста, котрий від 6-ої ранку до 12-ої ночі своїми стрілками озвучує години його Величності Часу, ведучи нас у завтрашній день!
Ольга Личук
Газета "Колос", №11-13 від 3 лютого 2012 року
