Герої Небесної Сотні

Завжди веселим, життєрадісним, привітним пам’ятають Юрія Вербицького ті, що знали його у Блищанці. Хоча таких, на жаль, одиниці. Він навідувався в село до рідні, з якою у нього були щирі стосунки.

Одна із гілок генеалогічного дерева Юрія Вербицького глибоким своїм корінням сягає у наше село. Про високоосвічену, інтелігентну, патріотичну родину Вербицьких погодилася розповісти Орися Зиновіївна Вербицька-Таценяк, тітка Юрія.

«Ще мій дідусь, а Юрія прадідусь, Іван Васильович Скоробагач був високоосвіченою людиною. Працював учителем у Дуплиській школі. Завжди займав активну громадянську позицію, був членом ОУН. За свої переконання він поплатився життям. Одного разу прийшли польські жандарми і забрали його. Він був в’язнем Картузької Берези. Додому звідти вже не повернувся, там його закатували. В нього залишилася донечка Марія, яка згодом і продовжила батьків шлях.

Також здобула педагогічну освіту. В той період і звела доля моїх батьків Марію та Зиновія. Батько мій теж виховувався в інтелігентній, працьовитій сім’ї залізничників, але здобув педагогічну освіту. На по чатку 30-х років минулого століття вони одружилися. Роботи за фахом в Україні їм не давали, тому вимушені були виїхати за призначенням.

Кілька років вони працювали в Польщі, неподалік міста Знєзно. В них народилися діти: Тарас (1932р.), Надія (1934), а згодом я – Орися 1938 року. У 1939-у , коли на Західну Україну прийшла радянська армія, мої батьки повернулися до рідного села Блищанка. Тоді вже їм дали роботу в школі. Батько працював учителем у Блищанській школі, а мама – в Дуплиській. Для моєї сім’ї це було велике щастя, адже ми повернулися на свою рідну землю і стали потрібними своїм односель чанам.

Паралельно вели активну підпільну роботу. Батько був членом ОУН. Недовго нам довелося жити в родинній хаті. На початку Другої Світової батькові запропонували посаду директора школи у с.Угринь Чортківського району і він погодився. Свою підпільну діяльність продовжував і там, активно боровся проти окупантів.

У 1943 році під час облави він загинув від рук гітлерівців. Мама залишилася одна із трьома малолітніми дітьми. Ми старалися її не засмучувати. В школі вчилися добре, а особливо брат Тарас, який після закінчення сільської школи навчався у Заліщицькій середній, яку закінчив у 1952р. з відзнакою. У тому ж році вступив на навчання до Львівського політехнічного інституту. Вчився там дуже старанно. Геофізичний факультет відкрив для нього багато нового, цікавого незвіданого. Там в інституту він зустрів свою майбутню дружину, яка навчалася на геодезичному факультеті.

Згодом вони одружилися. У 1958 році у них народився первісток син Сергій, а через п’ять років – Юрій. Синів вони вихо-вували у любові і глибокій пошані до сім’ї та родини. Молодший Юрій завжди і в усьому наслідував старшого.

Обидва пішли шляхом своїх батьків. Навчалися в тому ж інституті на геофізичному факультеті. Як батько, так і сини, мали вчені ступені. Юрій працював науковцем у Прикарпатському інституті ім.Субботіна. Проводив дослідження на сейсмічних станціях. Дуже любив активний спосіб життя. Займався альпінізмом. Ця цікава справа привела його згодом до тяжких травм. Довелося довго і наполегливо лікуватися, однак він ніколи не втрачав оптимізму. Надзвичайно добродушна і порядна людина.

Як і всі чоловіки нашого роду, він був великим патріотом, готовим навіть віддати життя за країну. У той нелегкий для держави час, не міг сидіти, склавши руки. Взяв відпустку за власний рахунок і поїхав до Києва на Майдан.

Коли перервався з ним зв’язок, ми і не могли подумати, що його вже немає серед живих. Однак … це сталося. І болить тепер душа і буде боліти завжди».

Тривожні думки, заплакані очі, і світлий образ. Юрій споглядає на нас уже з Вічності. Будемо завжди згадувати про цього Героя і завжди гордитися тим, що він – справжній патріот, який у мирний час віддав своє життя за волю України.

Розповідь записала

Ольга  БУРДЕЙНА,

бібліотекар

с.Блищанка

Газета "Колос", № 38-40 від 9 травня 2014 року

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus