«Недоспівана пісня митця»

Під такою назвою нещодавно у районному будинку народної творчості відбувся концерт-реквієм на вшанування пам'яті діячів культури, виплеканих Заліщицьким краєм: композитора, диригента, художника, педагога, заслуженого працівника культури Теодора Хмурича, письменника, краєзнавця, поета-пісняра, історика, члена НСЖУ, автора 10 книжок Василя Дрозда, музиканта-аранжувальника, педагога Михайла Сваричевського, фундатора фестивалю українського мелосу "Купальська мелодія Добрівлян", беззмінного керівника жіночого ансамблю "Берегиня" Мирослава Лугофета, організатора та першого керівника хору «Добровляни» Івана Романка та інших працівників культури, які відійшли за Межу Вічності.

На сцені плакала скрипка у тендітних пальцях Ірини Тіщенко, під звуки роялю (Світлана Юрків) линула «Мелодія» М. Скорика… Звучали трепетні поетичні рядки із уст читця Тетяни Савків…

Журавлі з-над Дністра відлетіли,
Тривожить душу їх курликання сумне.
Навесні вони прилинуть знов,
Та не буде з вами вже мене.

Ці зворушливі слова відомої пісні були присвячені світлій пам’яті талановитих творчих людей Наддністрянського краю, котрі своєю невтомною працею, талантом робили наше життя світлішим, добрішим, красивішим, піснями і віршами звеличували рідний край. Вони жили поруч із нами, працювали, творили, навчали дітей, раділи життю, усміхалися небу і сонцю, своєю долею тішили рідних і близьких їм людей. Невблаганна жорстока смерть зненацька увірвалась у родини Теодора Хмурича, Василя Дрозда, Івана Романка, Михайла Сваричевського, Мирослава Лугофета. Як спогад про наших талановитих земляків, було запалено свічку пам’яті, вдячності та любові та піднесено щиру молитву перед престол Всевишнього, щоб прийняв душі померлих у Царство Небесне. У виконанні хору «Добровляни» прозвучала молитва «Отче наш» (муз. М.Вербицького).

«22 січня 2014 р. на 83 році життя обірвалась життєва струна композитора, диригента, художника, педагога, наставника, патріарха мистецтва, заслуженого працівника культури України Т.Хмурича. Як помах диригентської палички, промайнуло життя маестро. Людина полум’яного темпераменту, творчого неспокою, він згорів дочасно, залишивши нев’янучу красу пісень, золоті розписи намальованих картин. Ніжною блакитною стрічкою вплелися пісні Т.Хмурича у розмаїття творчого репертуару народного хору «Добровляни», якому композитор та диригент присвятив 44 роки свого життя. Хор став відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами як учасник і лауреат престижних Міжнародних та Всеукраїнських фестивалів і конкурсів», – так трепетно розповідали зі сцени ведучі О. Ковбасенко та Г. Навізівська.

Пісню «Комусь курличуть журавлі» (сл. П.Ключини, муз. Т. Хмурича), яку хористи заспівали на могилі свого керівника в день похорону,  того вечора вони виконали у пам’ять про нього. У творчій співпраці з тернопільським поетом В.Вихрущем свого часу народилась і пісня  «А Стрипа впадає в Дністер», яку  виконали О.Ковбасенко та Р.Бодьо (акомпаніатор О.Мартинчук).
25 років Т.Хмурич працював директором Заліщицької музичної школи, виконував обов’язки заввідділом культури, разом із М.Романюком створив ансамбль пісні і танцю «Дністер», був одним із організаторів фестивалю пісні, музики і танцю «Дністрові зорі», який став міжрегіональним.  Пісні Т. Хмурича увійшли до золотого фонду вокально-хорових колективів району та області

Пісня «Колискова» (сл. і муз. Т. Хмурича) прозвучала у виконанні ансамблю вчителів Заліщицької музичної школи (керівник Леся Гринишин).

Чи то Боже провидіння, чи сумна випадковість, але сталося так, що, приїхавши із похорону Т.Хмурича, всі були приголомшені звісткою про смерть В. Г.Дрозда – письменника, краєзнавця, громадського діяча, поета-пісняра, педагога, історика, автора 10 книг. «Мої вірші – це моя сповідь, щоденник мого життя, моя біографія», – так писав В.Дрозд. Босоноге голодне післявоєнне дитинство, недоспані ранки, синівська вдячність батькам, родині, безмежна любов до дітей, онуків, дружини. Працюючи в органах місцевого самоврядування, на державній службі, поєднував приємне і корисне – писав вірші, доглядав пасіку, був дописувачем журналу «Пасічник». Доля відвела Василю Григоровичу 74 роки невтомної праці на життєвих дорогах. Будучи щирим українцем, поет уболівав за майбутню долю України і кожного її громадянина. Пісенність та мелодійність – найголовніші риси поезії В.Дрозда. Понад 40 його віршів покладені на музику, 30 із них написав І.Федірко – талановитий музикант, співак, земляк Василя Григоровича. У творчій співпраці вони дали життя чудовим пісням, які сьогодні звучать на районній та обласній сценах, по радіо і телебаченню. У книзі «Райдуга моїх почуттів» є вірш «Захмарне». Епіграфом до цієї поезії Василь Григорович взяв слова С.Галябарди «Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні…». Уже після відходу Василя Григоровича за межу Вічності, Ігор Федірко написав музику до цього вірша, який став піснею-реквіємом, присвятою світлій пам’яті поета.

Цей твір і прозвучав під час урочистого заходу у виконанні композитора, а також пісня «Спішімо до отчого дому» (сл. В.Дрозда, муз.І.Федірка, виконали О.Ковбасенко та І.Федірко).

Далі слово було надано Оксані Дяків, редактору Заліщицької районної газети «Колос». Оксана Іванівна поділилась спогадами про 13-річне творче спілкування з Василем Григоровичем Дроздом, а також продемонструвала глядачам дві книги: «Отче наш, Тарасе всемогущий» (Шевченкіана Тернопілля) та «Любовиж», які побачили світ уже після того, як В.Г.Дрозд відійшов у Засвіти, але його поезії та прозові думки, представлені у цих виданнях,  продовжують задушевну розмову автора з читачами.

Продовжили вечір-реквієм пісенні твори «Присвята» на сл. і муз. Олени Сороки в авторському виконанні, а також «Пам’ять серця» (сл. В.Дрозда, муз. І.Федірка) у виконанні Ганни Навізівської.

 «У весняний день 26 квітня 2013р. після важкої хвороби у Засвіти відлетіла душа прекрасного музиканта, аранжувальника, педагога, щирого друга, люблячого чоловіка, батька і дідуся Михайла Петровича Сваричевського. Було йому лише 66 років, мав багато планів і задумів. Михайла Петровича любили і поважали його учні, з шаною – як до професіонала – ставились колеги по роботі, викладачі музичної школи. З вдячністю говорили про нього учасники хорових та вокальних колективів, яким він акомпанував: хор «Добровляни», ансамблі «Дністер», «Берегиня» і «Калина», чоловіча капела «Гомін». Він був активним учасником капели «Кобза» та духового оркестру. Плідно працював з дитячим оркестром народних інструментів музичної школи», – так продовжили ведучі та запропонували глядачам прослухати у записі фрагмент «Угорської хори». Своїм талантом, виконавською майстерністю, людяністю щедро ділився і працював із творчими особистостями заліщицького краю: З.Кравчуком, Я.Матійчуком, В.Стаховим, І.Кузьмою. Я.Смеречанським, І.Романком, Т.Хмуричем, Данутою Шатківською, М.Лугофетом, Степаном та Марією Трилінськими, котрі, на жаль, теж полишили цей світ. «Господь забирає до себе кращих, залишаючи тут, на землі смуток і біль втрати», - з гіркотою звучали слова з уст ведучих.

Зі своєю «Присвятою» і зворушливими та теплими спогадами про митців рідного краю, які відійшли за Межу Вічності, виступив Вільям Громніцький. Співаки Р. Бодьо та І. Федірко виконали пісню «Приїжджайте до рідного дому» (сл. В.Дрозда, муз. І. Федірка).

На екрані біля сцени було продемонстроване відео з фестивалю «Купальська мелодія Добровлян», зокрема фрагмент пісні «Там, в Добровлянах, при дорозі». До слова, звукорежисером вечора був Р. Бодьо, відеокліпи підготували О. Мартинчук і А.Процюк.

Ведуча і авторка сценарію заходу Г. Навізівська ділилася спогадами: «Купальська мелодія Добровлян – 2012» - це сільський фестиваль української пісні, музики і танцю, який став лебединою піснею М.Лугофета. Через 2 місяці після смерті Михайла Сваричевського, 25 червня 2013р. після важкої недуги зупинилось серце Мирослава Петровича, який був безмежно закоханий у своє рідне село Добровляни, де народився, жив і працював. Мав прекрасний голос і змалку співав, любив Україну, а вишиванку – як святий оберіг – одягав у будні й свята. Працівник культури з понад 40 річним стажем, дорогий чоловік, батько та дідусь, колега по роботі та пісні, він мав добре почуття гумору, любив людей, і вони відповідали йому взаємністю. Часто згадуємо Мирослава Петровича в повсякденній праці, переглядаємо його світлини та відео. Проживши всього 66 років, 25 із них був незмінним керівником жіночого ансамблю «Берегиня». Концерти, творчі звіти, фестивалі, огляди - все залишилось у минулому. Сьогодні його дівчата, як любив їх називати Мирось, співають на цій сцені вже без свого керівника, але в пам’ять про цю талановиту, щедрої душі людину.

У виконанні «Берегині» полинули пісні «Ой, у долині, між горами» та «Село моє» (сл. М.Лугофета). Вірш-присвяту Петра Мельника на спомин про майстрів батути і нотного стану на теренах заліщицького Наддністров’я прочитала Дарія Савків:

Відлітають у вирій лелеки,
Залишають на спомин тепло.
Їхні душі вже в Бога – далеко,
Але в пам'ять зоріє крило,
Бо живуть їх пісні, як жарини,
І капела, ансамбль «Берегиня»,
На крутизнах Дністра журавлина
Їхня праця і творчість не згине.
Їх батути, піано і форте,
Як із крил найтепліші пір’їни,
Понесе солов’їна когорта –
Юна зміна митців України.

Особливі рядки ведучі присвятили рідним митців, які покинули наш світ, адже, як мовилось, «найбільший тягар втрати чоловіків лягає на плечі дружин, матерів, вірних подруг, берегинь родинного вогнища. Кожна із них своїми руками, теплотою серця, силою своєї любові хотіла врятувати від підступної хвороби, намагалася продовжити життя, але не судилося. Вдовами стали дружини, осиротіли діти та онуки». «Я тобі вдячний, мамо кохана» звучала пісня у виконанні І. Федірка та І. Витрикуша на сл.В.Дрозда, муз. І. Федірка.

Білими журавлями у небеса відлетіли поети, співаки, музиканти, про яких того вечора лунали щирі спогади. Богом даний талант кожен із них щедро дарував людям. Сповна випивши чашу земного життя, їхні душі переселились у небесні простори, де немає ні болю, ні страждань. «З Україною в серці, з великою вірою у краще її майбутнє, любов’ю до рідної землі, її народу, наші наставники, колеги по роботі та пісні, світлій пам’яті яких присвятили вечір, залишили білий світ. І якщо через забуття чи незнання когось не згадали, нехай Господь Бог, який знає все і про всіх, згадає їх у своєму Царстві», – підсумувала вечір ведуча О.Ковбасенко. Священик Василь Черничук, парох церкви Христа Царя с. Добровляни, виголосив пастирське слово, а у виконанні хору «Добровляни» прозвучало: «Вічна пам’ять».

Життя людини проходить, як одна мить, з радощами, тривогами, смутком і болем. Але ті прекрасні пісні та вірші талановитих людей, залишаться для теперішніх і прийдешніх поколінь.

Заключним акордом вечора стала пісня «Україні» (сл. Ганни Рибцуник, муз. Т. Хмурича, виконав хор «Добровляни», концертмейстери Тарас Сорока і Олег Мартинчук).

Оксана Дяків, редактор Заліщицької районної газети «Колос»

Ганна МАРОЧКІНА, провідний методист РБНТ

Новини Заліщик в Інтернеті

Пошук

Система Orphus