1. Де коріння твоє, село рідне моє?
Добре знають всі дорослі і діти малі,
Що криниць дуже багато у нас На селі.
Видно, звідси й почалося село Нагоряни,
Бо селились перші люди завше долинами.
Історія села Нагоряни невіддільна від літопису України, зокрема її західних областей. Це - барвисте вишиття на тілі України, мережане світлими і темними нитками, як життя народу, що віками живе у цих місцях. Як у минулому, так і тепер Нагоряни - невелике село, що розташоване у північно – західній частині Заліщицького району, за 25 кілометрів від райцентру Заліщики. Західними околицями село примикає до Червоногородського каньйону.
“Гостинець” – так здавна називали крайню з північного боку дорогу - є найвищим місцем у селі. І цей тракт далі веде до Червоного та Ниркова. Від крайніх будинків Нагорян до крайніх осель Ниркова - рукою подати. Зліва довжиною понад 2 кілометри і вниз, на південь, аж до лісу на 2 – 3 кілометри розкинулись Нагоряни. З півдня видніється внизу село Устечко.
Нагоряни займають площу 217 гектарів. Село має вісім основних вулиць, їх довжина складає понад 22 кілометри. Із західної окраїни села, як на долоні, видно всю панораму колись добре відомого центру всього Подільського краю – Червоногорода. Нагоряни вже п’ятдесят років входять до Нирківської сільської ради. До того село постійно мало свою місцеву управу.
Практично усі земельні угіддя села розкинулись у північно – східному напрямі, де межують із полями села Солоного. Зі сходу частково землі Нагорян примикають до устечківських та торських угідь.
З південного сходу і півдня село облягають мішані ліси. Найближчі залізничні станції - Торське, Тлусте та Ворвулинці - знаходяться за 8-10 кілометрів від села. На початок 2007 року село нараховувало 200 дворів. У них проживало 608 чоловік. За національним складом – українці.
В околицях Нагорян, у Червоному, тече давня річка Джурин, що бере свій початок біля села Мартинівка у Бучацькому районі, а далі протікає територіями Чортківського та Заліщицького районів і в Устечку впадає в Дністер.
Довжина річки - 51 км, ширина – 6-7 метрів, глибина – до 1,2 м, похил річки - 4 м на кілометр. За твердженням дослідника Валентина Стецюка, назва річки походить від слова курдського походження “зоран” (джоран), що означає ”текти”. Це засвідчує про велику міграцію наших предків і присутність у наших краях народів Сходу.
Тече земельними масивами маленький потічок Поросячка, який бере свій початок з джерел у нирківських урочищах Вила, Стави. Там він отримав і свою назву, яка, за версією місцевих мешканців, походить від слів «по росі». На нирківських угіддях на потічку створений ставок. А далі річка поповнюється джерельними водами, зокрема з - під нагорянських говдів.
Тут найбільшим джерелом є Студена. Назва говорить сама про себе. Із всіх навколишніх джерел з нього завжди і особливо літом випливає дуже холодна вода. Потічок впадає у річку Джурин. Він дав назву давньому присілку Поросячка, крайня хата якого від крайніх осель Нагорян десь за кілометр.
Село Нагоряни є типовим поселенням галицького Поділля. По відношенню до інших сусідніх поселень, зокрема Червоного, Устечка, Поросячки, які виникли у низинах, на берегах річок, і мають значно давнішу історію, Нагоряни розташовані на підвищенні, “на горі”. Звідси, зрозуміло, походить і назва села.
Але тут слід звернути увагу, що здавна сільські люди у розмовній мові вживали назву Нагоріни. У повоєнний час тричі у назві села міняли букву «о» на «і». Спочатку писали Нагіряни. З 60 – х років - Нагоряни. Потім знову стали писати і пишуть до нині Нагіряни.
Автор схильний до назви Нагоряни, бо вона має зрозуміле пояснення, про яке йшлося вище. Це, по-перше. А, по-друге, навіть за Австро-Угорщини, коли записи у церковних книгах робилися латинською мовою, писали Нагоряни. У 1908 році на печатці, якою засвідчували такі записи, було написано українською мовою: «Греко-католицький парохіяльний уряд в Нагорянах».
Однак започатковувалося село з низин, з-під лісу, від води. Бо основною умовою поселення перших людей на місцевості була наявність відкритих джерел.
Криниця на селі. Справа капличка св. Миколая.
Показовим для дослідження минулого Нагорян є назва джерельної місцини, що зветься На селі. Сьогодні ця місцевість опинилася на окраїні. Вірогідно, що село в давнину було поряд. Та й розміщення церкви, а вона була не першою на цьому місці, говорить про те, що село було десь тут, недалеко. Бо церкви споруджувались, як правило, у центрі поселення.
На селі з білого каменю б’є не одне джерело, а кілька, які стали основою для облаштування відповідних криниць, що мали свої призначення. Вода у цих джерелах досить смачна, м’яка. Вона потоками спадає по скелях до Червоного і повнить собою Джурин.
Тут є криниця, з якої люди ще до 70-х років минулого століття на коромислах носили воду літом і зимою далеко у село. Її постійно доглядали, впорядковували. Тут здавна святили воду.
Поряд були криниці для напування коней, овець. Інше джерело використовувалося людьми для прання, так зване “прало”. По обидві сторони від жолоба були встановлені плоскі плити, на яких виминали білизну, а в жолобі полоскали під протічною водою. Одночасно тут жінки мали можливість поділитися сільськими новинами.
Біля джерел, у пагорбі, стоїть давня капличка святого Миколая. На ній напис:” 1890-1990 рр.”
Ще одна відкрита джерельна місцина має назву На жолобках. Вона – в ярі, в жолобі. Це джерело, як і попереднє, використовувалось для прання. Звідси друга частина села носила на коромислах воду для споживання. Тут, як і а інших місцях, де було хоч трохи води, облаштовувались мочила – невеликі водойми для затримання і прогрівання води та вимочування у них конопель.
Однак у селі є дуже мало колодязів із достатньою кількістю води. А тому в 70–х роках минулого століття в Нагорянах було проведено водогін довжиною понад п’ять кілометрів і встановлено до ста водоколонок. Це дало можливість забезпечити водою практично усі кути села. Для цього було використано воду з двох збірників На жолобках, які свого часу використовували господарі червоногородської фортеці (палацу) для споживання, для фонтанів у парку, подаючи її з висоти понад 100 метрів. За колгоспних часів цю воду подавали спочатку тараном, згодом за допомогою електричних насосів на висоту понад 50 метрів на нагорянський колгоспний двір, а потім - і у водопровідну систему села.
Давні назви урочищ, частин села (кутів), околиць, вулиць, полів, навколишніх лісів, прізвища людей кидають світло на минувшину нашого краю, рідного села. Давно відома частина села, що зветься Корнивою. Назва походить від слів корінь, кореневище. Наші предки корчували ліс, корені і оселялися на цих землях, обробляючи їх.
У багатьох селах є подібні назви урочищ, вулиць, навіть прізвища, що вказують на викорчовування лісу для наступного освоєння цих земель. Вивчення прізвищ людей часто допомагає дослідити їх міграцію, причини і підстави переселень, професію тощо. Про це буде написано далі.
До сьогодні на Корниві, у лісі, збереглися назви джерел Кринички, Сажівка (копанка). Їх водою ще донедавна користувалися мешканці цієї частини Нагорян.
Інша частина села - Під лісом чи Під грабником, що межує з Корнивою, є також давньою територією розселення та проживання людей. Незаперечним є і те, що поселялись люди ближче до уже заселених місць. У даному випадку важливе значення мала близькість з раніше заселеною благодатною місцевістю - Червоним.
Територія, що заселялася давніми поселенцями Нагорян, була оточена лісом і глибоким каньйоном. При потребі втечі від нападників поселенці могли ховатися у ліси та скали. Лише з півночі поселення залишалось відкритим.
Близькість до лісу значно полегшувало людям здобувати засоби для проживання (дрова, полювання, гриби, ягоди тощо). І в той же час мешканці поселення відгороджувалися від лісу тинами, щоб звірі не завдавали шкоди посівам, житлу. У селі є назва вулиці (кута) - За плотами. І до сьогодні збереглись, крім уже згаданих, назви вулиць(кутів): Польська гора, Гостинець, Центр, Провал та інші. А ось якими були, і багато з яких уживаються й до нині, назви навколишніх лісів, урочищ, полів, зокрема Кантемирівка, Жолоб, Зруб, Під гаями (там до другої світової війни мали власні ділянки лісу Ф.Гоменюк, І.Онуляк, Г.Дрозд та ін.), Лісничівка, Грабник, Лиса гора, Соснина, Вишеньки, Кадовби (перші, другі), Коло Семена, Чагор, Говди (Микити Дрозда, Філипа Забчука, Лисакові, Члекові, Онулякові ), Під говдами, Блисці, Поплави, Руди, Під вільхами, Поперечна, Горби, За ґуральнею, Коло фільварку, Вертеб, На болоті, Зарва та інші.
Окремі назви відходять у минуле, народжуються нові, залишаючи свій слід у біографії рідного краю. Одні слова несуть на собі печать глибокої історичної давнини, інші мають за основу географічне, рельєфне значення місцевості, засвідчують приналежність власникові поля, лісу тощо. Чимало назв вимовляються у народній транскрипції. Приміром, у селі говорять: Блисці, а походить назва від слова «близький», оскільки ці поля знаходяться близько до села. Або назва місцини Вертеб, що розташована за 150 метрів на північ від автобусної станції. Правильно було б «вертеба», оскільки слово має слов’янське походження і означає “печера”, “яруга”. Тут здавна виглядали із землі скали з великими тріщинами. За переказами, а також припущеннями науковців, у глибині цієї місцини є печери, які поєднуються з відомою печерою, що знаходиться за 2-3 кілометри від Нагорян на полі Горби чи За ґуральнею, біля присілка Поросячка.
Нагорянську печеру розпочали досліджувати спелеологи зі Львова ще у 60-х роках минулого століття. Печера, за враженнями очевидців, учених є унікальною. Вона має багато лабіринтів, джерел і є незвичайної, первісної краси, своєрідним підземним царством. Вхідний коридор до печери – це низький хід із рідкою глиною на дні. На верхньому поверсі немає нічого цікавого. Нижній поверх вражає красою та різноманітністю кристалічних форм. Довжина гіпсових кристалів сягає 60 сантиметрів. На сьогодні вхід у печеру законсервовано. Рішенням тернопільської обласної ради від 18 березня 1994 року карстова печера, геологічна пам’ятка природи місцевого значення оглошена об’єктом природо-заповідного фонду. Довжина вивчених лабіринтів становить понад один кілометр. Охоронна зона печери - 5 га.
Природний об’єкт з великими перспективами для вивчення і використання у пізнавальних, лікувальних та туристичних цілях чекає інвестора. І тоді печера Нагорянська (Джуринська) стане одним із привабливих об’єктів на туристичних маршрутах краю.
Минали віки, поступово село розросталось, а його мешканці розселялись все далі на північ та на схід, виходячи на рівнину, в поле. Однак навколишні ліси й надалі становили важливу частину його багатств та безпеки.
З давніх -давен наші пращури займалися землеробством, полюванням, бортництвом, скотарством, рибальством, саморобним виготовленням одягу та іншими ремеслами.
Околиці Нагорян багаті на глину, пісок, червоний та білий будівельний камінь, алебастр, який здавна місцеві жителі видобували і випалювали, використовуючи для побілки приміщень.
Біля села є поклади вапняку. На його розробках та переробці спеціалізувався гіпсовий звавод, який був споруджений у 80-ті роки колгоспом і нетривалий час діяв у Поросячці.
Перша письмова згадка про село Нагоряни датується 1493 роком. Про це пише, посилаючись на архівні документи, історик П. Сіреджук у своїх «Нарисах історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів» (Київ, 1994 р.). Про Нирків перша письмова згадка датується 1714 роком, про Устечко – 1414 роком. Безсумнівно, населені пукти існували набагато раніше, ніж про них є письмові згадки.
Вивчення минулого Наддністрянського краю започаткував понад 300 років тому видатний український вчений XVII століття Феодосій Софонович, котрий описав політичні події, пов’язані з містом Червоногородом у 1392 і 1430 роках, у своїй праці “Хроніка з літописців стародавніх”.
Досліджувати сьогодні історію Нагорян неможливо без вивчення минувшини навколишніх сіл чи містечок і, в першу чергу, без історії Червоногорода, яке вважається одним найстаріших поселень у нашому краї. Зрозуміло, що поселенці, які започатковували Нагоряни, “прив’язувалися” до Червоного. І до сьогодні старші люди вживають вислів «на долині» у значенні “у Червоному”. Панорама Червоногорода була завжди на виду в нагорянських чи нирківських мешканців.