8. Нагоряни у роки Першої світової війни. ЗУНР. Зростання національної свідомості

1 серпня 1914 року почалася Перша світова війна. Усі придатні чоловіки австрійською владою були мобілізовані на війну. Десятки нагорянців брали участь у цій війні на боці Австро-Угорщини Одні воювали на російському (Східному) фронті, інші - на італійському (в Європі). Протягом усієї війни Галичина, як і наш край, була ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті.

Уже в серпні–вересні російські війська окупували наші землі. У травні–червні 1916 року, в результаті відомого прориву російських військ генерала Брусилова, Росія знову окупувала наш край. Ще й до тепер на узліссях видно сліди від фронтових шанців та окопів. І до нині залишилась назва місцини в лісі, що зветься Обожище, де стояв обоз – тилова частина війська.

Наше населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Під час війни зазнав руйнувань замок у Червоногороді. Російські війська його сплюндрували, цінності пограбували і вивезли.

Багато українців боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія, знищити їхній національний дух. Це була для українців братовбивча війна за “цісаря” і “царя”, оскільки українці були у складі воюючих одна з одною армій - австрійської та російської.

У зв’язку з революційним рухом у середині країни і тяжкими поразками на фронтах війни у жовтні 1918 року Австро–Угорська монархія розпалася. Утворилися нові держави, які воювали між собою. Почали повертатися додому мешканці села, які воювали в австрійській армії.

Чимало галичан, у тому числі і нагорянських вояків, які воювали на італійському фронті, попали у полон до Італії. Повернення додому для них стало проблемою, бо після закінчення війни їх не було кому зажадати. Всі інші держави своїх полонених забирали, а нашим людям відповідали, що у них не має визнаної держави.

У першому ряду зліва направо учасники Першої світової війни Олекса Зозуляк і Григорій Дрозд. У другому ряду учасники Другої світової війни: перший справа-Федір Дрозд, посередині–Петро Зозуляк. Фото 1961 р.

Про це часто згадував колишній полонений 1894 р.н. Григорій Дрозд, який після майже чотирьох років полону і закінчення війни ще протягом кількох місяців з Італії морським шляхом через Румунію, а далі напівлегально добирався до рідного села.

Після розпаду Австро–Угорщини, 19 жовтня (1 листопада) 1918 року, у Львові була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Ця подія викликала у польського населення Львова та всієї Галичини переполох. Розгорілася польсько–українська війна.

Українська Національна Рада (уряд ЗУНР) 5 листопада оголосила відозву до українського народу стати на захист народної держави. Наші краяни відгукнулися на заклик уряду ЗУНР і, повертаючись із фронту, поповнювали ряди УГА, брали активну участь у великих політичних та військових діях, що відбувалися тоді в Україні і в тому числі у нашому краї.

Свідченням цього є могила (з відповідним написом) двом воїнам УГА, яка стоїть на перехресті доріг Нагоряни –Устечко (На пісках), на місці, де відбувся бій між Українськими Січовими Стрільцями і польськими кіннотниками. Двоє стрільців тоді загинули (Герман і Данилюк). Один із них – Петро Герман із Колодрібки. Батьки Петра поставили хрест на місці загибелі сина. За радянської влади пам’ятник було зруйновано. У 90–х роках минулого століття його відновлено. Нагорянці брали участь у битві з московськими військами під Бережанами.

На заклик уряду ЗУНР була оголошена мобілізація чоловіків віком до 35 років до українського війська. Нижче подаємо список Українських Січових Стрільців та воїнів Української Галицької Армії - мешканців села Нагоряни, які брали участь у Визвольних Змаганнях 1918-1920 рр. Ось вони: Бідочко Дмитро (1895 р.н.), Винничук Павло Іванович, Гнатюк Степан Григорович, Демида Юрій (1898 р.н.), Дрозд Микита Степанович (1888р.н.),Казюк Іван (1888 р.н.), Капчик Михайло Іванович (1895 р.н., загинув за Бережани), Коханок Павло Панькович (1886 р.н.), Львівський Іван Григорович, Мотринчук Іван Васильович, Онуляк Петро Васильович (1895 р.н.), Павчак Дмитро Данилович, Пасяка Семен, Підручняк Василь Васильович (1900 р.н., загинув за Бережани), Пастушак Петро Васильович, Семенюк Микита.

Однак цей перелік неповний. Уже пізніше виявилось, що у Визвольних Змаганнях брав активну участь уродженець Нагорян Орест Онуляк, який у складі військ УГА був у східному поході. Він прийшов в українське військо з Лемківщини, де вчителював після закінчення Заліщицької семінарії.
У книзі “Українські Січові Стрільці” (1914-920), виданій 1931 року, відзначено, що Юрій Демида (з Нагорян) воював у складі Першого полку шостої сотні.

Листопадові бої у Львові закінчилися польською перемогою. Українське військо 21 листопада змушене було залишити місто. Після захоплення Львова поляками вищі органи державної влади ЗУНР переїхали до Тернополя, який із 22 листопада до 30 грудня 1918 року став столицею республіки. Після Акту Злуки ( 22 січня 1919 р. у Києві) ЗУНР формально стала Західною областю Української Народної Республіки, але фактично об’єднання через військові дії так і не відбулося.

Внаслідок наступу польських військ у червні 1919 р. територія Західної області УНР звузилася до невеличкої частини півдня Тернопільщини, яка проходила лінією Заліщики – Чортків – Гусятин. Уряд ЗУНР у той час перебував у Заліщиках. Підтримувані населенням УГА та УСС самовіддано боролись із загарбниками, та сили були нерівні.

17-18 липня УГА і керівництво ЗУНР остаточно втратили свої території, перейшовши за Збруч. З цього часу Західно– Українська держава реально перестала існувати. У липні 1919 року УГА перейшла Збруч і пішла на допомогу армії УНР. Учасники цього походу повернулися після закінчення фронтових боїв у 1920 році.

Повертаючись на захід по шляху на Устечко, знесилений боями та дорогою, вночі заїхав на короткий час додому, до батьків у Нагоряни Орест Онуляк. За спогадами племінниці, що донедавна проживала на Івано – Франківщині, Орест прибув у село, щоб побачитися з рідними, і просив поховати фотографії та нікому не говорити, що він був. Після закінчення Визвольних Змагань Орест Онуляк перейшов на постійне проживання до Чехословаччини і працював на Пряшівщині у селі Вишні Комарні, де 1953 р. і помер.

У липні–серпні 1920 року з перемінним успіхом тривала польсько–радянська війна, внаслідок якої на західноукраїнських землях протягом двох місяців існувала Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у Тернополі. Лінія фронту була на Дністрі. Нові господарі приступили до поділу майна червоногородського маєтку, зазнали руйнування фільварки в Нагорянах та Поросячці.

Єдиним добрим ділом, жартуючи, згадували старожили московських окупантів: вони знищили корчми по селах у повіті. Керувала ними, очевидно, думка про небезпеку пияцтва серед солдатів, бо на той час у російській армії діяв “сухий закон”.

21 вересня 1920 року після нового польського наступу Галицька Соціалістична Республіка перестала існувати, оскільки територія її була зайнята поляками. Про якусь стабільність влади у селі на той час складно говорити, бо часто події так швидко мінялись, що в Нагорянах люди не завжди могли і знати, чия у краї влада.

За даними перепису в 1921 році в Нагорянах було 209 дворів, в яких мешкало 900 чоловік.