4. Польсько–литовська доба (1352 -1772рр.). Нагоряни - складова Червоногородського повіту.
Нас топтала татарва,
У ясир нас гнали.
Польща, Австрія й Литва,
Під собою мали.
У 1349 році Галицько–Волинське князівство припинило своє існування. Між сусідніми державами розпочалася боротьба за Галичину і Волинь та інші українські землі.
Литва зайняла Волинь, а Галичину (1352 р.) – польський король Казимир ІІІ. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо–татарам. Але протягом цього періоду чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. Із цього часу доля населення України, за винятком кількох коротких періодів національного самоствердження, сотні літ вирішуватиметься у таких далеких столицях, як Варшава, Відень чи Москва.
У 1362 році литовське військо зайняло Київ. Наступного року воно вирушило на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. Наш край, у тому числі і Нагоряни, став частиною Великого князівства Литовського.
Не слід вважати, пише Орест Субтельний в «Історії України», захоплення литовцями українських земель як тотальне нашестя лютих орд чужинців. Під час просування Литви у глиб України населення часто вітало її війська, що переважно складалися з українських підданих або союзників. А ще для населення України, особливо наддніпрянців, литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. У польсько–литовську добу українці називали себе русинами – слово, утворене від “Русь”. Росіян у ті часи головним чином називали московітами, згодом москалями - від слова “Москва”.
Великий князь литовський Ольгерд подарував Поділля трьом українсько-литовським князям-братам із роду Коріатовичів. Від Кам’янця на сході ці володіння сягали аж до Стрипи на заході. На цій території вони розбудовували городи. На західному Поділлі Коріатовичі збудували дерев’яні замки в Червоногороді над річкою Джурин і в Скалі над Збручем.
Міжусобні війни, невпинні чвари польських і литовських князів за Поділля пришвидшили крах панування Коріатовичів(1393р.). У наступні роки наша земля переходила від литовських до польських намісників.
Червоногород на той час був у числі великих міст Поділля. Про це свідчать літописні дані. Так, зокрема, Феодосій Софонович у своїй “Хроніці з літописців стародавніх” пише, що у 1392 році великий князь литовський Вітовт пішов на Поділля, захопив і ув’язнив Федора Коріатовича, а сам завоював міста Смотрич, Брацлав, Червоногород, Скалу, Кам’янець і всі інші подільські міста, котрі тримали Коріатовичі.
У цій же праці пише автор, що у 1430 році в процесі міжусобної боротьби за Поділля між королями Польщі та Литви були повернуті Литві міста Вінниця, Скала, Смотрич і Червоногород. У цьому ж році Червоногород перейшов у власність польського магната, каменецького старости Теофіла Язловецького.
Згодом до своїх рук прибрав це місто найбільший землевласник Прикарпаття і Поділля, снятинський і коломийський староста Михайло Бучацький. Початок ХV століття ознаменувався наступом польської шляхти на західне Поділля з Червоногородом і на середнє з Кам’янцем. У 1434р. західну частину Поділля захоплюють поляки і витісняють нечисленну українську шляхту на Поділлі, а державною мовою стає польська. Полонізовано назви багатьох населених пунктів. Так, давньоруське містечко Черлений городок став називатися Червоногрудом, Товсте – Тлустем.
Урожайні чорноземи та сприятливі кліматичні умови приваблювали польську шляхту з їхніх пісків, а королі щедро роздавали нові землі прислужникам. Першими приходили представники духовенства. Відомо, що ще 1331 року прийшли до Червоногорода монахи домініканського ордену і заклали свій монастир (кляштор), який через 200 років був зруйнований волохами (попередниками румунів та молдаван).
У 1435 році у західному Поділлі був запроваджений новий адміністративно-територіальний устрій. До новоутвореного Подільського воєводства з центром у Кам’янці ввійшли Кам’янецький, Летичівськиий та Червоногородський повіти. Останній сягав своєю територією від Стрипи до Збруча, а містечко протрималося повітовим 340 років - до 1774 року, коли повітом стали Заліщики.
1434 року Червоноград отримує статус королівського міста. А в 1448 році польський король надав Червоногороду, одному з перших міст на Тернопіллі, магдебурзьке право (вільне самоврядування). Для порівняння: Бучач отримав магдебурзьке право 1515 р., Чортків - 1522р. , Товсте – 1548, Заліщики – 1766 р.
За цим правом керував населеним пунктом виборний орган – магістрат на чолі з бургомістром. Разом із війтом, якого призначав власник міста, магістрат складав загальну містечкову адміністрацію. Усе це давало певну автономію в господарюванні і сприяло розвитку ремесла, торгівлі, консолідувало громаду.
Герб Червоногорода
Перші дані про залюдненість заліщицьких поселень збереглись в архівах за 1493 рік. Саме там і згадується вперше село Нагоряни. На той час села краю ділились на малі – до 10 сімей, середні – 11-20 сімей і великі – понад 20 сімей. Так, у Товстому тоді проживало 11 сімей, в Устечку – 18, в Печорні та Нагорянах - по 6 сімей. Такою тоді була залюдненість сіл практично по всій Україні.
Більшість населених пунктів Заліщанщини, твердять історичні джерела, у ХIV–ХV століттях були в руках у нащадків галицьких бояр. Але протягом ХV1 - ХV11 ст. усі села опинилися у руках польських магнатів та шляхти. Не були винятком і Нагоряни. У цей час починається колонізація краю польським селянством та бідною служилою шляхтою. За підрахунками істориків, у 1789 році на Заліщанщині мешкало 2148, у 1821 р. - 2412 поляків різних верств населення. Їх кількість постійно зростала у відповідності до політики ополячення наших територій.
На території нинішнього району, крім Червоного і Городка, протягом ХV1- першої половини ХVІІ століть виникає ще 8 міст. Виникнення цих та багатьох інших міст і містечок у ті часи пояснюється, перш за все, високою щільністю сіл, а також вигідним географічним розташуванням краю, що знаходився на перехресті торгових доріг: із Поділля на Буковину, Волинь, Прикарпаття (містечка Городок, Заліщики, Товсте, Устечко, Кошилівці ).
У переважній більшості міста були у приватній власності панів-магнатів, шляхтичів, а також церков, костелів. Міста і містечка охоплювала широка сітка ярмарків і торгів. Торги, як правило, були одноденними і проводились 1-2 рази на тиждень. Ярмарки були 2-4 рази на рік і продовжувались до 5 днів. Для цього приїжджим, які були не тільки з України, але й із інших держав, створювались відповідні умови.
У Червоногороді влаштовувалися великі ярмарки. Тут був будинок для приїжджих (готель). У 1615 році власником міста став львівський каштелян(охоронець) Микола Данилович. Він був власником ще кількох міст, у тому числі і Чигирина та їх оборонних замків. Новий господар на місці дерев’яного у Червоногороді спорудив кам’яний замок.
На фото: замок подібної архітектури з парком, що з тих часів до сьогодні зберігся у м.Красицин у Польщі.
Він мав вигляд правильного паралелепіпеда з високими оборонними мурами і чотирма баштами, в’їзною брамою. Замок омивався водою Джурина. Але з розвитком артилерії Червоногород втрачає своє військове значення. Дуже вже зручно було обстрілювати фортецю, що розташувалась у глибокому яру (каньйоні).
До Червоногорода на той час були приписані Нагоряни, Нирків, Кошилівці, Поділля, Летяче та інші ближні села. За користування землею селяни мусили відробляти 3-4 дні панщини на тиждень, віддавати феодалові данину натурою, сплачувати подимне. Як повідомляє люстрація (королівський перепис), селяни- кріпаки Миколі Даниловичу орали і засівали поля, збирали трави і робили сіно. Крім того, ще платили йому податок від вівці, свині, десятину або очкове від пасік. Ремісники, які користувалися панською землею, теж платили податки, але менші.
Жорстока експлуатація викликала невдоволення селян і загострення боротьби. Особливо великого розмаху набрав антифеодальний рух у повіті під час народно- визвольної війни 1648-1654 років. Одним із центрів такої боротьби на Тернопільщині стало містечко Тлусте, де був маєток і оборонний двір батька гетьмана Богдана Хмельницького Михайла Хмельницького.
Документи свідчать, що Михайло Хмельницький у 1572 році володів маєтком у містечку Тлусте Червоногородського повіту. Події часів Хмельниччини у нашому краї детально описує в «Історії Товстого» Я.Павлик. У них брали участь селяни з Нагорян.
Козацькі підрозділи, серед яких був і полк Максима Кривоноса, восени 1648 року підступили до Червоногорода. До них приєднались селянські загони сіл Лисівці, Шипівців, Торське, Головчинці і містечка Товсте. Після облоги і штурму вони з допомогою місцевого населення оволоділи замком, зруйнувавши костел та панський маєток. Козацькі загони і полк Максима Кривоноса пішли далі на захід, до Львова.
Близькість такого центру торгівлі та ремесла як Червоногород, від села Нагоряни позитивно позначалася на подальшому розвитку поселення. Основним заняттям селян було землеробство, утримання корів, волів, свиней, овець, а також ремісництво, що обслуговувало селян і їх працю.
У Нагорянах уже в той час випалювали алебастр. Ним ще у 50 - х роках минулого століття білили селяни хати. Сировини – кристалічного вапняку-гіпсу в околицях було достатньо. Ті, хто мав волів, їздили по сіль у Карпати або наймалися для цього до багатших візників солі. Через Устечко до кінця ХІХ століття (поки не з’явилась залізниця) проходив один із чумацьких шляхів. Ними на довжелезних возах, що їх тягнули дві пари волів возили сіль із солеварень Коломиї, Косова на Поділля. У наших місцях перевізників солі – чумаків називали “коломийцями”.
У 1615 році ченці–домінікани відкривають костел у Червоногороді (його руїни збереглися до сьогодні). Ця духовна римо–католицька споруда була першою у нашому краї і стала могутнім оплотом ополячення “кресів”. У власності костелу було 300 моргів дуже доброї землі. В останні десятиліття перед Другою світовою війною парохом червоногородських латинників був ксьондз Юраш. У Заліщиках костел був споруджений 1763 року. В Устечку для невеликої кількості латинників був споруджений костел як експозитура костела в Червоногороді. Поступово кількість костелів по селах збільшувалася.
У Нагорянах селились поляки ближче до панського маєтку (фільварку). І ця частина села (вулиця) і до сьогодні називається в народі Польська гора. Нагорянські римо-католики були приписані до червоногородської парохії.
На початку ХVII ст. розпочалося в нашому краї розселення євреїв. Спочатку вони осідали в містах, потім і в селах. У 1765 році в Нагорянах проживало 4 єврейських сім”ї. В майбутньому їх кількість не набагато зросла. Займалися вони, як правило, торгівлею товарами першої необхідності, володіли корчмами тощо. Характерно, що будинки , в яких вони жили, складалися не з двох , а з чотирьох і більше кімнат (так звані чвураки). Вони ще донедавна стояли в селі.
