3. У складі Галицько-Волинського князівства
У письмових джерелах Червоногород (на той час його давньоруська назва була Черлений городок) згадується ще в ІХ столітті як резиденція руських князів. Перед нашестям татаро-монгольських завойовників тут був дерев’яний замок, в якому відпочивали і розважалися полюванням князі Галицької землі та інших околиць Київської Русі.
Сама назва «Червоне» походить від кольру навколишньої місцевості. Науковцям відомий землетрус, що стався у прадавні часи на Прикарпатті, який викинув на поверхню грунти з оксидом заліза, від чого навколишня місцевість (грунти, каміння) мають червоний колір. Вважають, що кратер вулкану знаходився у Червоному.
Важливе значення для зростання могутності Київської держави, усіх її земель мало прийняття християнства, яке офіційно Русь прийняла з Візантії 988 року.
На той час воно було ще єдиним. Але коли у 1054 році у християнстві відбувся розкол, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та найближчими сусідами католицької віри – поляками.
Професор П. Яроцький зазначає, що християнство Червенських городів за своїм походженням старше Київського християнства. Мелентій Смотрицький, український вчений початку ХVІІ століття, відзначав, що Галичина прийняла християнську віру ще 872 року, тобто за часів рівноапостольного святителя Мефодія.
У 1018 році Червенські землі захопив польський князь Болеслав Хоробрий. Окупація тривала 13 років. У 1031 році київський князь Ярослав Мудрий відвоював Червенські міста.
У наступні 100-150 років у результаті княжих міжусобиць Червенські землі переходили від одного князя до другого. І, зрештою, вони ввійшли до складу Галицького князівства з центром у Галичі, яке набуло великої могутності при князюванні Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.).
Докор історичних наук М. Стрішенець(Тернопіль) та деякі інші прив’язують ці події до нашого Червоного (Економічна історія Тернопільщини, 2001р.). Хоча є історики, які не поділяють такої думки. Однак польське видання “Словник географічний” та відомі українські історики М.Грушевський, І.Крип’якевич посилаються на літописи ІХ століття, в яких є свідчення про існування на південному-західному Поділлі Червоного городу.
Саме з даної місцевості і вище згаданого раннього середньовічного міста польські історики пояснюють походження терміну “Червона Русь”, під якою розуміється вся Західна Україна. До речі, слово “Україна” у значенні князівства, держави вперше згадується у літописі від 1187 року.
У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галичину з Волинню, створивши могутню Галицько-Волинську державу, до якої входила більшість українських земель від Карпат і до Дніпра, в тому числі і Київ. До неї ввійшли землі нашого краю. На цей період припадає зміцнення польської держави, знать якої завжди дивилась на Галичину, як на свою околицю – “креси”.
Князівство успішно вело боротьбу з половецькими (зі сходу), литовськими, польськими та угорськими загарбниками. У ході війни з поляками у 1205 році загинув князь Роман Мстиславович. Він залишив по собі трилітнього сина Данила. Розпочалася довголітня міжусобна боротьба за владу в князівстві, аж поки не підріс молодий князь Данило Романович (1238 – 1264 рр.).
Та, незважаючи на міжусобицю, князівство зміцніло не тільки економічно, але й у військово–оборонному відношенні. Але на його землі постійно зазіхали сусіди: угорські та польські загарбники.
Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя Данила стала татаро-монгольська навала. Захопивши у 1240 році Київ, орди хана Батия у 1241 році пройшли Галичиною та Волинню і рушили на захід. Була створена ординська держава - Золота Орда, під владою якої опинилось багато народів і країн, у тому числі і Русь.
У часи древньої Русі Заліщанщина вважалася густозаселеною. Тоді в наддністрянських околицях існувало 25 поселень. Серед них – 2 міста (Червоне і Городок), 5 городищ і 18 селищ. За підрахунками вчених, у 1200 році на території нинішнього району могло проживати 6386 жителів, у 1300 році - 7,5 тисяч, а в 1400 – майже 9 тисяч жителів. Виходячи з цього, твердить історик П.Сіреджук, у 1200 -1240 роках у Нагорянах могло проживати приблизно 40-50 мешканців.
Вторгнення татарської орди в наш край супроводжувалось спустошенням всіх населених пунктів, жорстокою розправою над населенням. Нагоряни стояли на дорозі завойовників, які прагнули взяти Червоногород. Тому в селі часто залишалися лише ті, хто уцілів, заховавшись у печери чи ліси. Про це нагадує нам фольклор, народні перекази.
Але князь Данило не хотів коритися хану. Він першим із руських князів готував широку антимонголо-татарську коаліцію, до якої прагнув залучити навіть Папу Римського Інокентія IV, угорського короля, польських і литовських князів. Не отримавши допомоги із Заходу, Данило Романович і бояри, які його підтримували, вирішили виступити проти татар, спираючись на власні сили.
Відбулися жорстокі битви. Зокрема, під Кременцем війська Данила Галицького завдали поразки завойовникам. І хоча надалі князівство залишалось під владою татар, місцеві князі та бояри перебували у меншій залежності від Золотої Орди, ніж північно–східні. Після чергового нападу Бурундая, у 1259 році, Данило змушений був підкоритися Золотій Орді.
У 1264 році Данило Романович помер. При правлінні його сина Лева І столиця князівства була перенесена до Львова. Князівство залишалось опорою української державності і запобігало в цей час захопленню західно- українських земель Польщею. У 1303 році за згодою Константинополя у Галичині засновано окрему православну митрополію. У 1340 році закінчилось правління династії Романовичів.
------------------
Вже на майданах, в парках, на проспектах –
Ніде не бовваніють ідоли катів.
Тепер до нас зійшов із постаменту
Данило - князь з прадавніх русичів!
І приземлився твердо, скеля - глиба,
Щоби своїм нащадкам нагадать
Як жить, творить й боротись треба
І як в борні за волю помирать!
( Уривок з вірша «Тернопіль»)
