17. Освіта, культура, охорона здоров’я, торгівля і побут на селі у післявоєнні роки

З перших днів відновлення радянської влади у повоєнний час у селі, як і в цілому у західних областях України, розгорнулись (продовжились) процеси «совєтизації» усіх сторін життя людей: як господарського, так і культурно–освітнього. У нагорянах уже з осені 1944 року розпочалося навчання у початковій школі. Воно ще не було належним чином організоване, бо йшла війна.

Не було підручників, зошитів. Писали діти на полях старих газет чи книжок. Чорнило робили з бузини, користувались олівцями. За шкільними довгими лавками сиділо по 4-5 учнів. Першокласники, щоб навчитись рахувати, користувалися стоячою рахівницею та нанизаними на шнурочок квасолями чи бобами.

Повоєнна школа була на місці нинішньої (ближче до вулиці). Вона мала дві класні кімнати, учительську. Директори (завідуючі школою) мешкали у школі. Там була передбачена квартира (кімната і кухня) з окремим входом.

Після війни до школи прийшло багато різних за віком учнів. Вчились у дві зміни. Кожен клас учився окремо. Часто діти в сім’ї чергувалися: одні йшли до школи зранку, а після обіду в тому ж одязі (взутті) йшли менші. Одним з перших повоєнних учителів у Нагорянській школі був учитель Франко Гомзяк, але його відразу більшовики арештували.

Тим часом влада поряд із репресивними заходами робила кроки щодо ліквідації неграмотності більшості населення краю, зокрема молоді. У великих селах відкривалися вечірні школи для неписьменної та малописьменної сільської молоді. У Нагорянах цю місію виконували вчителі місцевої школи.

Від 1939 року дітей у Нагорянській школі навчали Софія Білінська, Теодор Годованець, сестри Стефанія та Марія Вагнер, Гоцуляк, брат і сестра Самодії, Марія Мельник та інші.

На початку 50 - років у школу прибула з Чернігівської області випускниця педучилища Ніна Ружицька. З осені 1950 р. по серпень 1953 року директором школи був фронтовик, випускник педучилища із Солоного Ярослав Павлик. Після нього в школу прибула сім’я Баран, потім Оксана Вояк.

На фото: п’ятикласники Нирківської семирічної школи 1945 року. У першому ряду: директор школи, учителі. Крайня справа – Параска Різник, зліва – Потапінська. У другому ряду зліва направо учні з Нагорян: Маланка Забчук (третя), Михайло Коханюк(четвертий), у третьому ряду третій – Омелян Дрозд, в останньому ряду крайній зліва - Михайло Дрозд, третій - Володимир Онуляк, четвертий - Павло Зозуляк, п’ятий – Василь Сюсяйло, перед ним справа – Іван Лисак.

Серед бажаючих вчитися були юнаки і дівчата, які, на ходу долаючи відставання у знаннях, пішли у 15–17 років у п’ятий клас Нирківської школи. Про долю їх та інших, хто у дуже тяжкий і неспокійний час був у числі перших нагорянців, що посягнули на семирічну, середню та вищу освіту, буде написано далі.

Вдивіться в обличчя, в очі цих допитливих юнаків та дівчат. У біографіях їх дитячих, юнацьких і потім уже зрілих років - багатолітня епоха з літопису нашого краю, рідного села. Кожен із них вибрав свою стежку у житті і своєю працею, життям, куди б його доля не закидала, вписав рядок, сторінку у книгу історії Нагорян. І так можна сказати про кожного, хто родився, жив чи працював у рідному селі.

На світлині : випускники 7 – го класу (1948 р.) Нирківської школи.
В першому ряду – вчителі. У другому – зліва направо: О. Дрозд, третій – В. Сюсяйло, п’ятий – П. Зозуляк. У третьому ряду: М. Дрозд, другий – М. Коханюк, крайній справа – В. Онуляк.

У повоєнні роки першими, хто виїхав з села на навчання, були Володимир та Михайло Флентей. Навчалися у Чорткові. Перший одержав педагогічну освіту і уже в 50 – х роках вчителював у Мельнице-Подільському районі, другий, отримавши відповідну освіту, працював у фінансово–контролюючих органах Тернопільської області. Їх сестра Ольга працювала у колгоспі ім. Кірова бухгалтером, потім виїхала у Борщів і теж була на бухгалтерській роботі.

У 1948 році після семирічки вступили у Чортківське педучилище М. Г. Дрозд та О. М. Дрозд. Заочно закінчили вузи (перший–математик, другий-історик). Михайло тривалий час учителював, був директором школи, головою колгоспу у Монастириському районі, а трудову діяльність закінчив на посаді директора Заліщицької райкіномережі. Омелян вчителював у селах району, Товстому, був заступником директора Товстенського профтехучилища.

На фото: студенти Чортківського педучилища та
гідромеліоративного технікуму (1950 р.).
У першому ряду (зліва направо) – О. М. Дрозд, М. Г. Дрозд,
І. М. Лисак.У другому ряду - П. Н. Зозуляк, В.Ф.Онуляк

Володимир Онуляк, Павло Зозуляк, Іван Лисак закінчили Чортківський гідромеліоративний технікум, вузи і працювали у різних державних, господарських, науково–проектних землевпорядних організаціях Тернопільської, Івано–Франківської, Чернівецької областей України.

Через два роки цей технікум закінчили Петро та Федір Демиди, Ярослава Зозуляк (Караїм). Остання тривалий час працювала у проектній організації Заліщицького райвиконкому.

Михайло Коханюк, Ганна Коханюк закінчили Чернівецький фінансовий технікум, вузи і працювали у різних фінансово- банківських установах області.

М.Коханюк

Г.Гоменюк

Г. Гнатюк

У 1953-55 роках Чортківське педучилище закінчили Ганна Гоменюк, Богдан Зозуляк (потім інститут) та медучилище Ганна Гнатюк, яка в останні роки свого життя працювала фельдшером у селі Угриньківці Заліщицького району.

1958 року Чортківське педучилище закінчив Василь Дрозд (потім – університет). Учителював у селах району, в т. ч. у Ниркові, працював на керівних посадах у державних, господарських, громадських організаціях району.

На початку 60 – х років фінансовий технікум закінчила Я.Мотринчук, працювала у банківській системі Товстого.

О.М.Забчук

У той час закінчив Вроцлавський університет (Польща) уродженець Нагорян Омелян Забчук. Після Чернівецького музучилища працював у Заліщицький середній школі Іван Дрозд, а Ганна Молодиня після педінституту - у Заліщицькому профтехучилищі.

Після служби у морфлоті і закінчення навчальних закладів очолював виробничу майстерню Товстенської “Сільгосптехніки” Михайло Підручняк, а інженером на підприємствах Тернополя працював Омелян Миколайович Дрозд. Ветеринарній медицині присвятив своє життя у Тернопільському районі Омелян Винничук. Абсолютна більшість згаданих уродженців села, спеціалістів 1940-60 рр. уже завершила свій не тільки трудовий, але життєвий шлях.

Починаючи з другої половини 60–х років, різко зросла кількість сільських юнаків і дівчат, які пішли на стаціонарне та заочне навчання у вузи, технікуми, профтехучилища різних профілів. Якщо протягом 1945-65 років із села закінчили вузи і середні спеціальні заклади 25 чоловік, то уже в наступні 20 років вищу і середню спеціальну освіту здобули 57 уродженців Нагорян. А з середини 80–х років і до кінця століття вищі навчальні та середні спеціальні заклади закінчило понад 80 нагорянців.

Отже, за повоєнний період з Нагорян вищу і середню спеціальну освіту одержало понад 200 чоловік, близько ста з них закінчили університети, академії, інститути. На кінець 2007 року у вищих та середніх спеціальних закладах України стаціонарно навчалося 25 юнаків та дівчат - уродженців Нагорян, в т.ч. у вузах – 16 чоловік.
Серед вихідців Нагорян є спеціалісти різних галузей.

Чимало з них, одержавши освіту, працювали у рідному селі чи колгоспі. У Нирківській школі, починаючи з повоєнних років, вчителювали вихідці з Нагорян Параска Різник, Омелян Дрозд, Ганна Гуменюк (Микитин), Василь Дрозд, Богдан Зозуляк (був директором), Ганна Дрозд (Пацанюк), а також працють і тепер Ганна Зозуляк (Перуняк, була заступником директора), Ганна Свірська (Стасюк), Іван Підручняк, Марія Пастушак, Ганна Бензар (Лисак), Галина Бензар (Базюк), Надія Чемерис.
У різні часи працювали у місцевому колгоспі, в сільській раді та сільських установах на різних посадах дипломовані спеціалісти з середньою та вищою освітою: Марія Капчик (Мальована), Петро та Станіслав Черешньовський, Ярослава Юзвін, Орест Мальований, Мирослава Мальована (Самборська), Богдан Николяк, Дмитро Підручняк, Богдан Гуменюк, Іван Винничук, Богдан Дрозд, Йосиф Свірський, Петро Казюк, Ганна Безушко (Кобилянська), Ганна Николяк (Куцей), Ярослава Капчик (Стахира), Василь Бронецький, Микола Ленчинський, Ганна Капчик (Старко) та інші.

Учні Нагорянської початкової школи 1935,1936 років народження. Крайня справа - директор М..Мельник, за нею – Ніна Ружицька, крайня зліва - медфельдшер Ганна Сахно.

Учні 7-Б класу (1953 - 54 н/р.) Нирківської семирічної школи з класним керівником П. Мариничем. Серед них - нагорянські: Василь Дрозд, Василь Гуменюк, Михайло Ленчинський, Ганна Вийванко, Іван Львівський, Ірина Бронецька, Ярослава Мотринчук.

Під кінець 40–х років в основному внормовується контингент учнів за віком. Діти уже йдуть у школу зі своїми ровесниками з семи років.

Ось яким був кількісний склад учнів школи: у 1950-52 роках у школі навчалось 87 - 71 учень, у 1952 -54 роках - 51 - 48 учнів. З 1955 р. до 2000 р. кількість учнів у школі скоротилась від 46 до 33 осіб. З 2001р. до 2006 року кількість учнів зменшилась від 34 до 26. У 2006, 2007 рр. навчалось 15, 11 учнів.

У 1953 році у Нирківській семирічній школі (за повідомленням районної газети від 11 листопада) навчалось 220 учнів, в тому числі нагорянських - 55 дітей. Отже, у Нагорянах у цьому році було 106 школярів від першого до сьомого класу.

На світлині: учитель Б.Зозуляк, кл.керівник В.Дрозд, завпед А..Мамчур. Серед учнів - 20 нагорянських дітей 1952 року народження..

Наприкінці 50–х років у Нагорянську школу прибула сім’я вчителів Ящишиних: Теодозій (директор) і Тамара, які працювали у селі понад 15 років. У зв’язку із зменшенням кількості учнів створювалися комплекти (по два класи разом).

У середині 60–х років школу очолила Ганна Гоменюк (Микитин), яка до цього часу понад десять років працювала у Дорогичівці та Ниркові. Вчителем була Оксана Вояк.

Учні Нагорянської школи 1963-64 років народження. Вчителька О.Вояк (Коханюк).

Наприкінці серпня 1969 року, було відкрито у селі нову школу. Поки школа будувалася учні навчались у старому приміщенні, яке стояло ближче до вулиці.

Відкриття Нагорянської початкової школи (1969 р.). Справа наліво: голова сільради П.Бензар, бригадир Е. Черешньовський, зав. райвно В.Тригуба, керівник будівельної організації М.Філіпчук, голова колгоспу В.Березовський, секретар райкому партії Г.Коломієць, секретар парторганізації колгоспу С.Борсук.

Того року в школу прибула випускниця Коломийського педучилища Марія Лугова (Забчук). Молода вчителька (потім - директор) стала ініціатором створення у школі учнівського хору, без участі якого не обходились свята чи урочисті події у селі.

Вихованці дитячого садка за колгоспних часів.

За радянських часів дитячий садок у селі працював в окремому приміщенні, яке було споруджене у 50-х роках при в’їзді в село. Дошкільний заклад утримувався за рахунок колгоспу, мав відповідний штат вихователів та іншого персоналу. У зв’язку зі зменшенням кількості учнів кілька років у селі діяла школа-сад. Тепер дитячий садок функціонує у приміщенні школи за рахунок коштів держави і батьків. Тут працює підготовча група.

Після закінчення початкової школи нагорянські діти продовжували навчання у семирічній, восьмирічній, а з 1993 року - у Нирківській середній школі. До того випускники Нирківської школи ходили у середню школу в Устечко, деякі - в Дорогичівку, Товсте. З початку 50-х років по 1965 р. Нирківську школу очолював Сергій Квач.

Першокласники у день Першого святого причастя.
Вчителі Світлана Лугова, Марія Забчук, Олександра Винниченко.

Проголошення незалежності Україною (1991 р.) змінило характер навчально–виховного процесу у школі. У класах не стало портретів вождів комуністичної держави, відбулися зміни у навчальних програмах.

Учні почали вивчати справжню історію України, відкриваючи багато її героїчних сторінок, які раніше затушовувались або спотворювались на догоду комуністичній ідеології. У початковій школі запроваджено вивчення іноземної мови (німецької).

Навчально–виховний процес позбувся атеїстичного спрямування. Дітям не заборонялось ходити у церкву, брати участь у релігійних обрядах. Уже кілька років школу очолює Ярослава Мальована, вчителями працюють Олександра Ленчинська, Надія Прокопа. Підготовчу групу веде вчителька Дарія Дубиняк.

Вчителька М. Забчук з учнями Нагорянської школи 1986 - 87 років народження.

Однак з кожним роком скорочується кількість учнів у школі, що є результатом низької народжуваності, зменшення кількості молоді в селі. За радянських часів держава всіляко заохочувала здобуття освіти сільською молоддю. Десятки уродженців Нагорян, які закінчили вузи і технікуми у 70-х і пізніших роках трудяться й по нині у різних куточках України та за її межами.

Так, лікарем у Чорткові працює І. Д. Казюк. Викладачем, заступником директора Товстенського профтехучилища працював О. І. Забчук. З0 років очолював колгосп на Вінниччині М. П. Зозуляк. На керівних посадах в агро-промисловому комплесі, профтехосвіті, приватному бізнесі, головою Заліщицької райдержадміністрації працював І.П.Дрозд.

У будівельних організаціях області, а потім заступником голови Чортківської райдержадміністрації працював І.М.Мотринчук. Кандидатом економічеиї наук, викладачем Тернопільського національного економічного університету став В.Д.Забчук. Там же працює випускниця цього університету Г. Р. Грицюк.

Проектною діяльністю у Тернополі займається інженер Д.П.Корчинський. На педагогічній ниві працюють В.Ф.Дрозд (Вінниччина), П.М.Сиванич (Львівщина), Г.Й.Дрозд (Городенка), Я.П.Паньків (Заліщики), Д.І.Николяк (Устечко), М. О.Дрозд (Хмельниччина).

Правоохоронній роботі в органах міліції району багато років присвятили К.С. Бронецький, Є.С.Піхлер.

У системі торгівлі працюють Г.М.Коваль (Київ), Г.М.Бакун, М.Й.Піковська (Заліщики), Г. В.Казюк (Городенка), Г.С. Тухлінович (Чернівці).

Спеціалістом відділу Заліщицької райдержадміністрації працює І. М. Баб’юк.

Чимало фахівців різних галузей займаються підприємництвом, серед них: П. П. Дрозд, П.І.Дрозд (Заліщики), О.П.Онуляк(Львівщина), Б.М.Підручняк (Устечко) та багато інших .

Цей перелік можна продовжити на десятки імен уродженців Нагорян, які працювали і працюють не тільки в Україні, але й далеко за її межами: в Польщі, Росії, Німеччині, Данії, Італії, США, країнах Прибалтики та ін.

У післявоєнний період культурно–масова робота концентрується в основному у сільському клубі, бібліотеці. Першим завклубом після війни у 1948 році став фронтовик Іван Винничук. При ньому була відремонтована і переобладнана під клуб зі сценою колишня читальня. Уже тоді молодь села прилучається до художньої самодіяльності, бере участь у драматичному гуртку, у свята та неділі у клубі організовуються танці, школа допомагає дитячими концертами у святкові дні.

Відчутну допомогу у цій справі подавали клубові студенти, які приїжджали на канікули. Марія Винничук згадує, що сільська художня самодіяльність уже тоді виступала на фестивалі у Борщові. А п’єса «Украдене щастя» у виконанні місцевих аматорів користувалася великим успіхом на селі.

На розвиток художньої творчості, як і всієї культурно–освітньої роботи, впливали партія, комсомол, які у той час розгортають свою політичну діяльність на селі і всіляко підтримують розвиток художньої самодіяльності.

Однак програми концертів були під контролем партії та органів держбезпеки, які суворо стежили за тим, щоб у репертуарах не було давніх патріотичних українських пісень та інших на той час заборонених творів мистецтва і літератури. Усі концерти художньої самодіяльності повинні були розпочинатися піснями, віршами чи іншими номерами про Леніна, партію і т. д. У репертуарі обмежувалось використання українських народних пісень.

І так було до розпаду радянської держави – СРСР. За порушення цих вимог можна було (у кращому випадку) позбутися роботи, починаючи від завклубом, художнього керівника і вище, як у селі, так і в районі. Та, незважаючи на скований зміст, форма, майстерність були розковані і це давало художній самодіяльності поштовх до удосконалення.

Хоровий гурток клубу села Нагоряни початку 50 –х років. Крайній справа - завклубом Омелян Михайлович Забчук.

На початку 50-х років Івана Винничука обирають головою Нагорянської сільської ради, а завклубом стає допризовник Омелян Михайлович Забчук, після нього - демобілізований з армії Павло Винничук.

Пожвавлення культурно-масої роботи викликала у той час підготовка до 300 - річчя возз’єднання України з Росією. Літом 1954 року відбулося велике районне свято у лісі на Берестку. Виступали там аматори сцени з усіх сіл, в тому числі з Нагорян. З другої половини 50-х років завклубами працювали П. Капчик, В.Голик, О.Вояк.
З 1961 року завідуючим клубом стає Михайло Олексійович Забчук, любитель і поціновувач музично-хорового мистецтва, який здобув спеціальну освіту і пропрацював на цій посаді понад 30 років.

На другий рік при клубі був створений мішаний хор з 40 сільських співаків, який включився у підготовку до 150 – річчя від дня народження Тараса Шевченка. У березні 1964 року у сільському клубі відбувся великий концерт, про який 17 березня того року районна газета «Надзбручанська правда» писала: «…під акомпонемент акордеона линуть мелодії пісень на слова Т.Шевченка. Слухаєш не наслухаєшся…І відчуваєш, з якою насолодою і гармонійністю пливе пісня багатоголосого колективу. Хор у селі здобув авторитет. Є тут люди різного віку, різних професій, та всіх їх єднає одне – любов до мистецтва ».

Михайло Забчук

У хорі співали продавець Ілько Різник, бригадир колгоспу Володимир Юзвін з дочкою Ярославою - працівником сільради, сільський фельдшер Роман Білоголовко та багато інших любителів аматорського мистецтва. З шевченківською програмою учасники клубної самодіяльності виступили тоді у селі Поділля.

З 1963 року у клубі почав діяти інструментальний гурт «Будьмо» з п’яти музикантів, який був неодноразовим учасником районних і обласних конкурсів, відзначався багатьма грамотами та дипломами.

У 1968 році на районному огляді художньої самодіяльності високу оцінку одержав естрадний оркестр нагорянського клубу, про що писала преса, зокрема журнал «Народна творчість та етнографія» відзначав високу майстерність музикантів цього колективу, яким керував М.Забчук.

Серед учасників зведеного вокально-інструментального ансамблю колгоспу Михайло Забчук, Ганна Перуняк, Ярослава Юзвін, Марія Забчук, Ганна Свірська (1970 р.).

Аматори художньої самодіяльності Нагорян брали участь у зведених колективах колгоспу і виступали по Чернівецькому телебаченню, виїжджали у Київ на республіканські фестивалі.

У 1984 році при клубі був створений колектив «ВІА» (сім’я Забчуків), який об’їздив з концертами майже усі села району. У гурті брали участь, крім Михайла Олексійовича, його дружина Марія Йосипівна, а такж син і дочка, які отримали музично–педагогічну освіту і сьогодні працюють за спеціальностями: син Віктор - у Тернопільській філармонії, учасник відомого в Україні та за її межами вокального квартету «Акорд», дочка Ганна - викладач.

Молодіжний ансамбль сільського клубу готується до виступу на районній сцені, 1984 р.

Наприкінці 80-х років за кошти держави та при допомозі колгоспу (голова В.Самборський) у Нагорянах розпочали будівництво нового закладу культури, який було здано в експлуатацію у серпні 1990 року.

Народний дім у Нагорянах.

На місці новобудови стояла сторічної давності хата Войтка Забчука, яку знесли, а господарю побудували будинок в іншому місці.

Драмгуртківці Народного дому в Нагорянах, 1986 р.
На фото: (зліва направо). Верхній ряд: Я. Мальована, М. Лугова, Й. Витрикуш, Є. Білінський, М. Забчук, С. Кузнецова, М. Аналій, В. Забчук, П. Тухлінович. Середній ряд: М. Мальована, І. Казюк, О. Кулько, І. Саливончик, М. Саливончик. Нижній ряд: Д.Безушко, Б. Кулько, П. Довганюк, О. Саливончик.

З 1997 року клуб очолила Надія Львівська. Тут працює жіночий вокальний ансамбль з 12 жінок, яким керує Михайло Забчук.
Художня самодіяльність на селі у значній мірі залежала від керівника культосвітнього закладу, його підготовки. Її розвитку сприяли різні творчі звіти, обмінні концерти, огляди, що часто присвячувалися у радянський час політичним подіям чи датам. Здобуття Україною незалежності активізувало розвиток художньої самодіяльності, поновились репертуари патріотичними українськими піснями, колядками, щедрівками та ін.

Фото на касеті. Третій зліва – Віктор Забчук.

Відразу після закінчення війни у селі почало демонструватися кіно. Спочатку кінопересувка приїжджала один раз на тиждень. Поява кіно у селі було великим дивом, особливо для дітей. Поки не був готовий клуб кіно демонстрували на стіні школи чи клубу. 5 листопада 1945 р. уночі повстанці спалили у Нагорянах кіноустановку та кінофільм до неї “Здравствуй, Москва”, який того дня демонструвався і його мали ще показувати у сусідніх селах. Про це пише на основі архівних даних Н. Мизак у книзі «За тебе, свята Україно». Цю подію пам’ятають старожили.

На початку 60-х років встановлено стаціонарну кіноустановку. Тоді кіномеханіком став Микола Сиванич, який пропрацював на цій посаді до 1997 року. Змістовні фільми, особливо зарубіжні, збирали чимало людей. Але тут же треба нагадати, що кіно використовувалось як важливий засіб комуністичного виховання населення, особливо молоді. Тому держава надавала кіномережі фінансову підтримку.

При незалежній Україні спочатку було скорочене фінансування (дотація), а згодом зовсім припинене. Тому в абсолютній більшості сіл кінофільми перестали демонструватися. Ліквідована дирекція кіномережі. Занепаду кіно посприяло телебачення, яке міцно ввійшло у побут кожної сім’ї.

Важливим закладом культурно-освітньої роботи на селі була бібліотека. Вона і сьогодні не втратила своєї ролі. Перша інвентарна книга нагорянської бібліотеки заведена 17 листопада 1948 року. Тоді книжковий фонд складав 89 примірників. З 50-х років ХХ століття бібліотека у селі розміщувалася у хаті виселеного Павла Онуляка. Там же у другій кімнаті була сільська рада. Потім бібліотеку переносили з одного приміщення в інше. З 1990 року вона працює у Народному домі.

У 1950 році у бібліотеці було 504 книжки, а під кінець століття її фонд уже становив 5000 книг. Поповнення книжкового фонду за радянських часів забезпечувала держава. І, зрозуміло, літературою, яка відповідала тому часові. Кількість книг у бібліотеці залишилася на сьогодні незмінною, однак відчутно змінився зміст не тільки книжкового фонду, але й роботи. Бібліотека отримала багато літератури, яка у радянські часи була заборонена, зокрема з історії України. У 2006 – 2007 роках тут працювала спеціаліст бібліотечної справи уродженка Нагорян Ірина Ярема.

За радянських часів держава витрачала великі кошти на інформаційно-пропагандистську роботу серед людей. Інформація, яка йшла на сторінки друкованих видань чи в радіо, телебачення, була під суворим контролем, як і вся література, музика, кіно.

Під кінець 50-х років у кожний двір уже надходило по 1-2 газети. Виписка проводилась за рахунок колгоспників при одержанні зарплати, а також виділялись кошти держави, колгоспу. Багато преси надходило у клуби, біблеотеки, школи, на ферми, тракторні бригади.

1952 року став до ладу радіовузол у Ниркові, а до кінця наступного року у Нагорянах було проведено безкоштовно до усіх осель проводове радіо. Гучномовець у перші роки був у вигляді чорного капелюха. Його теж давали безкоштовно.

З 1948 року в усіх сільських радах (і в Нагорянах) були уже телефони. Апарати висіли на стіні і, щоб подзвонити, треба було покрутити ручкою. Квартирні телефони з’явилися у селі у 60-х роках.

У колгоспі імені Кірова у 50-х роках було 2-3 комуністи, які при об’єднанні господарств ввійшли у парторганізацію колгоспу “17 вересня”. Надалі у селі нараховувалось 5-7 комуністів з числа керівного складу колгоспу, сільради, окремих спеціалістів, які проживали у Нагорянах. Прийом у партію був регульованим.

У колгоспі діяла комсомольська організація, яка об’єднувала майже усю працюючу молодь. У школах з 14 років усіх учнів приймали в комсомол. Профспілкою спочатку були об’єднані механізатори і спеціалісти, а з другої половини 70-х років членами профспілки стали усі колгоспники. Через профорганізацію колгоспу десятки сільських трудівників побували у туристичних подорожах по країні, в санаторіях і будинках відпочинку.

Про медичну допомогу на селі у давні часи, як ми уже згадували, мови не могло бути. Люди боролись з недугами різними народними методами. Були в селі (по селах) жінки (чоловіки), які допомагали при вивихах чи переломах, могли поставити хворим банки чи п’явки, “злити віск” тощо.

Роди приймали жінки–повитухи в домашніх умовах.

Їх прізвища вписувались у метричні книги при хрещенні дитини. Так, у церковних книгах обліку новонароджених кінця ХІХ століття часто зустрічаємо прізвища таких повитух: Євдокія Онуляк, Анна Капчик, Марія Гофманова, Анастасія Черешньовська та інші.

Коли Анастасія померла (1929 р.), то священик, оцінюючи її важливу місію, у книзі записав: “Почила в Бозі на 65 році життя одинока повитуха…” А вже з 30-х років минулого століття багато дітей приймала Олена Грицюк. До речі, повитухи мали пройти відповідну практику у досвідчених і здати своєрідний екзамен. Так і записували: іспитова або не іспитова.

У Заліщиках 1838 року був збудований, за рахунок зібраних у повіті народних коштів, народний шпиталь на 30 ліжок. Сьогоднішнє приміщення лікарні (головний корпус) було споруджене в 1896-1903 роках. За оплату міг лікуватися будь–який хворий. В 1913 році в лікарні було уже понад 70 ліж і більше 10 лікарів.

У першому десятиріччі ХХ століття австрійська влада організувала у Заліщиках і Чорткові курси для підготовки фахових акушерок. Кожну громаду було зобов’язано направити щонайменше одну жінку чи дівчину на навчання. Кошти виділяв повітовий відділ. Такі курси у той час пройшла А. Черешньовська з Нагорян.

У 1912 році на посаду директора Заліщицької лікарні, яка обслуговувала Заліщицький та Борщівський повіти, призначено хірурга Мар’яна Долинського, який прибув з Перемишля. Про нього ми уже згадували у попередніх розділах книжки.

З приходом перших більшовиків медична допомага для населення була безкоштовною. Працювала Заліщицька і відкрилась Товстенська лікарні.

У повоєнний час селяни Нагорян користувались послугами Товстенської райлікарні, яка до середини 50–х років уже мала до 50 ліжок стаціонару різних профілів. По селах відкривались фельдшерсько–акушерські пункти.

Після війни в село була направлена випускниця медучилища фельдшер Ганна Сахно (Зозуляк) зі Сходу України. Перший ФАП розміщувався у хаті Федора Різника, а потім – у хатах виселених Забчука, Онищука. Тепер він працює у приміщенні сільського Народного дому.

Жінок–породіль за колгоспних часів черговою машиною відвозили у пологові відділи лікарень Товстого, Устечка, Заліщиків. Але у ФАПах вагітні жінки були на обліку, за ними сільська акушерка здійснювала відповідний нагляд. Для цього у 70-80 роки сільські ФАПи комплектувалися фельдшером, акушером, санітаркою. Та згодом посади сільських акушерів було скорочено. Для обслуговування працівників ферм обладнувалися за місцем праці медпрофілакторії.

У 60-ті роки завідуючим ФАП був Роман Білоголовко з Івано-Франківщини. Тривалий час санітаркою працювала Ганна Сюсяйло.

У 1952 році в селі Устечко було відкрито дільничну лікарню на 20 ліжок. На той час вона обслуговувала вісім навколишніх сіл, у тому числі і Нагоряни. У 60–х роках там було і пологове відділення. Тепер в Устечку працює лікарська амбулаторія.

У 1987 році в Ниркові відкрито новий будинок лікарської амбулаторії, яка обслуговує населення Ниркова та Нагорян. На кінець 2007 року в амбулаторії працювали сімейний лікар, лікар-стоматолог і 5 середніх медпрацівників. Завідуючою ФАП у Нагорянах працює уродженка Нагорян Марія Гоменюк.

У повоєнний період у селі, як і в Україні в цілому, зникли епідемії чуми, тифу. Різко скоротилась смертність дітей. Цьому питанню у радянський час медицина приділяла велику увагу. Однак зросли серцево–судинні, онкологічні захворювання, що стали головними причинами високої смертності і скорочення віку сільських людей. Зросла смертність від нещасних випдаків.

За 50 повоєнних років у результаті нещасних випадків загинуло понад 30 сільських мешканців: чотири - від ураження електрострумом, вісім - в автоаваріях, двоє - від удушення чадним газом, один - від укусу гадюки. Часто причиною нещасних випадків, передчасної смерті було і залишається зловживання алкоголем. Були й інші причини передчасного відходу з життя відносно молодих людей.

Про одну трагічну пригоду, що сталася 40 літ тому і сколихнула не тільки село, згадаємо детальніше. У перших числах січня 1969 року ранішнім маршрутним автобусом Нирків–Заліщики їхало багато односельців на роботу або в місто за покупками. Того дня була туманна погода і погана зимова дорога. На трасі біля Берестка цей автобус зіткнувся з автобусом, що тримав курс на Тернопіль.

Сталася велика автокатастрофа, в результатаі якої з обох автобусів загинуло 5 чоловік. Серед них нагорянці: водій «Сільгосптехніки» Михайло Микитин, учитель Заліщицької середньої школи Іван Дрозд, дев’ятикласник Богдан Дрозд. З іншого автобуса загинуло дві людини. Багато було покалічено пасажирів, в тому числі із Нагорян.
Якщо в останній чверті минулого століття в селі в середньому щорічно народжувалось 8-10 дітей, то з 2000 року народжуваність різко скоротилась.

Роки       Народилось    Одружилось      Померло
дітей                пар осіб
1976                13                      5                        11
1980                  7                      4                        11
1985                12                      5                          9
1990                  9                      8                          9
1995                  7                      2                          8
2000                  5                      7                        18
2007                  5                      4                          7

У другій половині минулого століття у селі було вісім сімей, які народили і виховали 4-5 дітей, одна сім’я – Віри та Миколи Тухліновичів -11 дітей.

Відразу після війни стало налагоджуватись торговельне обслуговування населення. Цим займалася споживча кооперація. Працювало сільське споживче товариство, яке сприяло заготівлі сільськогосподарської продукції, налагодженню торгівлі товарами першої необхідності. Магазини-надомники працювали: з осені 1948 року – у хаті Г. Дрозда, потім - в оселях Г. Николяк, І. Різника.

Наприкінці 50-х років силами сільських ентузіастів торгівлі з допомогою колгоспу, Устечківського сільського споживчого товариства було споруджено з каменю будинок крамниці, який і до нині стоїть у селі. Сюди була перенесена і контора ССТ.

Організаторами і першими працівниками торгівлі та заготівель на селі у той час були Федір Дрозд, Дмитро Николяк, Володимир Юзвін, Едуард Черешньовський, Ілько Різник, Михайло Василів, Михайло Мотринчук, Михайло Николяк, Павло Прокопа та інші. З початку 60-х років у селі уже було два магазини – продовольчих і промислових товарів, а з часу незалежності України – 2-3 приватних магазини.

Для заготівлі молока від селян було відкрито молочарню, а згодом для переробки молока на вершки та іншу молокопродукцію – сепараторний пункт, який розміщувався спочатку у хаті Г.Мотринчук, а потім - І.Підручняка. Сюди звозили молоко з навколишніх сіл та колгоспів. Там працювали В. Юзвін, М. Василів, П. Дрозд. Останній пропрацював у молочній системі понад сорок років і вийшов на пенсію з посади майстра, начальника цеху Заліщицького маслозаводу.

У перші 15-20 повоєнних років організованого побутового обслуговування в Нагорянах не було. Були в селі кравці, шевці та інші ремісники (майстри). У той же час чинились всілякі перешкоди їх індивідуальній роботі, накладались великі податки. Тому ця діяльність була практично згорнута. Та й життя внесло свої корективи: зникли одні і появились інші види діяльності, ремесла.

З організацією колгоспу не стало сільських кузень. З 50-х років відпала потреба і можливість вирощувати коноплі, займатися виготовленням полотна. Населення купувало за досить дешеві ціни готові льняні та інші види тканин. Кожухи замінилися куфайками, куртками (футерками), які у селі шили Іван Шабатура, Іван Зозуляк, Іван Винничук та інші. Згодом почали купувати готові пальта, що вважалися кроком вперед в одязі селян.

У 60-70-х роках з’явилися на селі перші кравецькі майстерні побутового обслуговування. У Нагорянах спочатку кравчині шили вдома, потім була відкрита майстерня у приміщенні колишнього дитсадка, згодом – новозбудованої школи. Тут працювали Ганна Василіва, Марія Грицюк, Маланія Кавулич.

Чимало сільських дівчат навчалися у Заліщицькому профтехучилищі і, отримавши спеціальність швеї, поповнювали робітничі ряди швейної промисловості і побуту в Заліщиках та за межами району.

В село приїжджала пересувна служба побуту, приймала замовлення на різні послуги з пошиття, ремонту одягу взуття, чистки одягу, ремонту побутової та телерадіотехніки. У зв’язку з політичними та соціально – економічноми змінами, відповідними кризовими явищами в економіці ця форма обслуговування видозмінилась.

Тепер на приватній основі в селі працюють торгові підприємства, ветеринарна служба, цех з виготовлення пиломатеріалів тощо.