11. Друга світова війна. Перша більшовицька окупація (1939-1941 рр.)
Більшовики і фашисти
В табори нас гнали
Та голодом й нагаями
Усіх частували.
Серед багатьох чинників, що призвели до Другої світової війни, був нацистсько–радянський пакт Ріббентропа – Молотова, укладений 23 серпня 1939 року. Це був договір про ненапад. До нього входив таємний протокол, у якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, Гітлер 1 вересня 1939 року напав на Польщу, поклавши початок Другій світовій війні.
У селі людей турбувало питання: а хто ж прийде? Одні казали, що німці, інші – москалі. Інформації практично не було ніякої. Газети не виходили, радіоприймачів у людей не було. Тому обмінювалися чутками, які якимось чином пробивалися у село. Час від часу десь у повітрі було чути гул літаків. Поверталися до села, додому молоді хлопці, які служили у польській армії.
А тим часом у Москві вже готувалися до “визволення” західних областей. 17 вересня, в неділю, 1939 року Червона Армія перейшла Збруч і практично без опору, під гаслами возз’єднання всіх українських земель в єдину Українську державу в складі СРСР просувалася по селах Галичини. В окремих перестрілках із польськими стрільцями були поодинокі втрати як з однієї, так і з другої сторони. Свідчення цього є могила загиблих червоноармійців із надгробком при дорозі на Устечко біля Пісків. Його встановила радянська влада уже після війни.
Осадники, як і багато іншого польського населення, покидали обжиті обійстя. Одні виїжджали на захід, інших радянський режим відправляв у Сибір. Залишені поселення руйнувалися, грабувалися.
Три дні йшли колони солдат на конях, танках і машинах. У кожному селі політруки проводили мітинги, говорили українською мовою. Таке зібрання було посеред села і в Нагорянах. У процесі розмови люди питали “визволителів” :”А якої ви віри?” На що ті відповідали: ”Нікакой!” І хоч люди в основному доброзичливо зустрічали червоноармійців, проте такі відповіді, як і розповіді про колгоспи та інші складові радянського способу життя, багатьох насторожували.
А тим часом 18 вересня 1939 року після чергового нальоту німецької авіації на табір у Березі Картузькій польські наглядачі покинули в’язницю. В’язні підзапаслись їжею з розгромлених складів і колоною з білим прапором рушили на південь. Через кілька днів повернулися у Нагоряни К.Різник, С.Мотринчук, П.Підручняк. По– різному склалися в майбутньому їх долі. Одні загинули у наступних національно–визвольних змаганнях, інших випробувала доля ще й у більшовицьких таборах, підірвавши остаточно здоров’я у молодому віці.
Довго не чекаючи, нова влада приступила до формування своїх органів на місцях. Головою сільської ради був обраний селянин Петро Пастушак. У грудні був створений Заліщицький район, до якого ввійшли Нагоряни. А в червні 1940 року село відійшло до новоствореного Товстенського району.
У березні 1940 року відбулися вибори у місцеві ради. З початку першої окупації Західної України, що тривала 21 місяць, радянський режим усіляко намагався заволодіти “серцями й думками” населення.
Відчутними були заходи радянської влади щодо українізації та зміцнення системи освіти. Були обліковані всі діти шкільного віку і залучені до школи з українською мовою навчання. Учителем, запам’ятали старожили, був тоді Гоцуляк. Він учив дітей і грамоти, і хорового співу, приспівуючи: ”Нам ся буде добре жило, з нами Сталін, Ворошилов...”. У 1940 році багатодітні сім”ї на народження дитини в селі вперше одержали відчутну одноразову допомогу. Було відкрито державний магазин, організовано закупівельний кооператив.
Грабувалися панські маєтки у Червоному, фільварки, гуральні. І одночасно на селян були накладені великі натуральні податки. У селі ще з осені запрацював Тимчасовий комітет, який приступив до розподілу панської землі між бідняками. А з початком 1940 року розгорнуто роботу по створенню колгоспу. Основною його базою стала панська земля. До нього записалось кільканадцять бідняків. Головою колгоспу імені Кірова було призначено (обрано) Івана Винниченка.
З кожним днем проявлялися чорні сторони “визволення”. Винищуючи місцеву українську інтелігенцію, у наш край почали присилати зі східних областей “підкованих” марксистів. Напередодні 1940 навчального року у Товстенський район уже було прислано 67 учителів, а чиновників районної ланки прислали ще з осені 39 – го.
У школах було введено вивчення російської мови. Селяни все більше довідувалися про колгоспний “рай”, і заможніші не хотіли туди вступати. У створений колгосп ледве назбирали до двох десятків членів, які навіть не встигли засіяти колишню панську землю.
Паралельно з цими реформами нова влада розпустила створені українцями структури. Припинила свою діяльність “Просвіта”, “Луг” та інші громадські організації. Радянська влада заборонила викладання релігії в школах і розпочала обережну антирелігійну пропаганду. Читальня стала клубом. Змінився зміст культурно–масових заходів. Почали готуватися до річниці жовтневих свят. Це викликало здивування у людей. Хоча на другий рік відзначали і роковини Тараса Шевченка.
З перших днів НКВС приступив до арештів активних політичних лідерів, інтелігенції. Нагорян, на щастя, це практично не торкнулося. Але в Заліщиках, Товстому, по інших селах арештовували і розстрілювали десятки українських патріотів. У 1940-1941 рр. на Заліщанщині знищено біля 200 місцевих представників національно свідомої української інтелігенції в тому числі в Товстому - 24, Синькові -18, Винятинцях -19, у Торському -17 чоловік. Сільська клітина ОУН пішла у глибоке підпілля.
Слід зазначити, що, крім масових репресій, арештів, катувань і розстрілів у тюрмах Чорткова, Тернополя та інших міст, паралельно більшовики здійснювали виселення до Сибіру. Перші депортації у лютому 1940 року розпочалися з польських колоністів–осадників, а закінчилися українцями. У цей період вони не були ще надто масовими.
Свою злочинну справу “визволителі” надолужили вже під час другого пришестя. Але окремі сім’ї членів ОУН (сім’я С. Мотринчука з Нагорян), заслужених просвітніх діячів, і так званих “куркулів” із сусідніх сіл нашого району були депортовані до Сибіру ще до війни. У той час з Галичини радянська влада депортувала майже 400 тисяч українців.
28 червня 1940 р. була окупована більшовиками Буковина і кордон по Дністру у нашому районі перестав існувати. Тієї ж осені розпочалася радянсько–фінська війна, на яку кинули необстріляних, щойно призваних на строкову службу молодих хлопців, у тому числі і з Нагорян. А вже невдовзі на чужій війні і за чужі інтереси у фінських болотах загинув недавно призваний у Червону армію Йосиф Федорович Дрозд.
Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, було подією великої історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з’єдналися в межах однієї державної структури. Але вже перше знайомство з радянською системою виявилося для західних українців в основному негативним досвідом, у результаті якого багато з них дійшли висновку, що “більшовицької” влади слід уникати будь–якою ціною.
Навесні 1941 року в селі настирливо заговорили про війну, а тому всі інші справи, у тому числі і колгосп, відійшли на задній план. Розносились чутки, що “совіти” мають скоро відступити. У повітрі все частіше було чути звуки швидких винищувачів та важких бомбардувальників. Між Чортковом і Ягольницею терміново будувався військовий аеродром.
Більшість людей не переставала вірити, що, можливо, все якось обійдеться, оскільки війна, як підтверджував досвід минулого, нікому користі не приносить. Тому людей, які б із захопленням чекали приходу німецької армії у наших краях, було дуже мало. Більшість просто будь–яку війну сприймала, як величезне людське горе.
А тим часом більшовики затирали свої злочинні сліди. Вони сотнями, тисячами знищували у тюрмах українських патріотів. Уже після відходу більшовиків на території Чортківської тюрми було знайдено майже 800 знівечених трупів. Близько тисячі в’язнів етапували на Умань і там розстріляли, серед них було майже 70 заліщан.
7 липня 1941 року відступаючі енкаведисти підірвали у Заліщиках залізничний міст і в прірву мосту в Дністер скинули два вагони з політв’язнями. Вірогідно, це були в’язні чортківської тюрми, серед яких, як свідчать очевидці, були мешканці і Заліщицького району.
Слава на віки
Були в нас з прадавна князі та гетьмани,
Що світять нам славою через віки.
Ніколи й ніхто тих імен не затьмарить,
Що їх погубили Сибір, Соловки.
Згадаймо сьогодні синів наших вчених,
Що з неба науки знімали зірки,
Вони штурмували і космос й рентгени -
Це гордість і слава для нас на віки.
Ми книги читаємо їхні премудрі,
В них доля вкраїнська і знань глибина,
Сторінки історії наші незгубні
І горда Вкраїни свята давнина.
Ми горді сьогодні як Гімн наш заграють
На честь переможців спортивних подій,
Чи наших артистів, яких уже знають,
Як слави Вкраїни палких носіїв.
Лише патріоти своєї країни,
Що люблять Вітчизну як матір свою,
Врятують народ від нової руїни,
Засвітять майбутнього славну зорю.
